Стихійні лиха та відходи

Вступ.

1. Стихійні звалища як негативне явище.

2. Літературний огляд.

2.1 Відходи деревини.

2.2 Відходи паперової та картонної сировини.

2.3 Відходи кольорових та чорних металів.

2.4 Відходи тканин.

2.5 Відходи полімерів.

2.6 Відходи органічних сполук.

3. Матеріали та методи.

3.1 Методи утилізації відходів.

3.2 Проблеми ліквідації стихійних звалищ.

4. Стихійні звалища у шевченківському районі м. Києва.

4.1 Моніторинг та картування стихійних звалищ р-ну.

4.2 Склад сміття стихійних звалищ.

4.3 Рекомендація по ліквідації стихійних звалищ р-ну.

Висновки.


Вступ

Навколишнє середовище, а особливо його головний компонент – геологічне середовище (верхня частина літосфери, в межах якої формується мінеральна основа біосфери), інтенсивно змінюється. Техногенний тиск людини з часом все збільшується і набуває все ширшого просторового діапазону, від нижнього прошарку атмосфери до проникнення в літосферу на десятки кілометрів в глибину. Геологічне середовище виступає в ролі “депо” забруднюючих речовин, а його складові: ґрунти, породи зони аерації та мінерального живлення рослин, донні відклади, гірські породи, поверхневі та підземні води накопичують забруднюючі речовини у різних формах і з часом фіксують антропогенні зміни довкілля. Зростаючий техногенний тиск діяльності людини викликає неухильне погіршення екологічних параметрів довкілля. В першу чергу, це погіршення формується внаслідок щорічного надходження в атмосферу, поверхневі водойми, ґрунтові води, ґрунти повітряних викидів промислових підприємств та теплових електростанцій, стоків промислових вод, утворення різноманітного промислового, будівельного та побутового сміття. Потужним джерелом погіршення еколого-геохімічної обстановки є хімізація земель при сільськогосподарській діяльності, що зумовлює надходження нітратів і пестицидів навіть у підземні води. Масштабне порушення рівноваги верхнього шару порід літосфери відбувається під впливом гірничих робіт, промислової та міської забудови, надлишкового зарегулювання поверхневого стоку. Також значні зміни відбуваються під впливом площинних інженерних систем, якими є промислово-міські агломерації та територіально-виробничі комплекси, результатом діяльності яких є утворення великої кількості стихійних звалищ.

Тож, за допомогою своєї курсової роботи автор прагне максимально повно розкрити всю кризову ситуацію, що складається в Києві (а також по всій території України) через створення стихійних звалищ.


1. Стихійні звалища як негативне явище

В Україні стало на кілька великих регіонів менше для проживання і господарювання. У начебто мирний час, без ворожих бомбардувань та штурмів у нашої держави відібрано величезні земельні площі. Хто насмілився вчинити таке? Примітивні, дикунські сміттєзвалища – як дозволені владою, так і недозволені, кримінальні. Ці об’єкти через недбале, нецивілізоване поводження з відходами стали майже невиліковними ранами землі, лютими ворогами довкілля.

Територію України захаращено промисловими та побутовими відходами. Їх накопичилося вже понад 26 мільярдів тонн. Відвали, терикони, шламонакопичувачі, звалища відібрали в України понад 160 тисяч гектарів. І, вочевидь, дуже надовго. Щороку кількість сміття у країні зростає майже на мільярд тонн – на стільки ж, як у дванадцяти разом узятих державах Європейського Союзу. А темпи переробки вторинної сировини істотно знизилися: якщо на початку 90-х утилізувалося 13% твердих відходів, то тепер не більше п’яти. Злочинне перетворення землі на велетенський смітник різко погіршує умови проживання людей, шкодить їхньому здоров’ю, отруює ґрунти, водні джерела й повітря. Проблема вже набула масштабів національної екологічної катастрофи. Лише у житловому фонді щорічно накопичується понад 11 мільйонів тонн твердих побутових відходів, майже половину з яких становлять використані тара й упаковка. Якщо своєчасно не усувати цей стихійний потік колись корисних речей, перетворених на сміття, то в ньому можна «потонути».

Величезна кількість відходів потрапляє саме на недозволені, кримінальні звалища, якими сплюндровано міські околиці, лісопарки, береги водойм, задвірки підприємств, ділянки поблизу залізниць. В Україні жодне з місць поховання сміття не відповідає екологічним вимогам. Правила експлуатації «узаконених» полігонів грубо порушуються, на них потрапляють небезпечні відходи, з’являється багато фільтрату, утвореного внаслідок змішування з брудом атмосферних опадів. Звалища швидко переповнюються через недостатнє ущільнення скинутого туди. Результат – поширюються неприємні запахи, утворюється сприятливе середовище для скупчень комах, гризунів, бродячих тварин.

Лише мала частина сміття на звалищах розкладається під дією сонця, повітря, води, ґрунтових мікроорганізмів. Більшості відходів для їх розкладу природним шляхом треба дуже багато часу. Зокрема для розкладу поліетилентерефталату, з якого виробляються пляшки популярних напоїв, необхідно аж кілька сотень років. Це – ще одна з причин бурхливого розростання гігантських смітників. Неабияку тривогу викликає й щорічна поява в Україні близько 350 тисяч тонн токсичних відходів, з яких більше половини осідає у Донбасі, в Дніпропетровській та Запорізькій областях. Досі не покінчено зі шкідливими звичками викидати на купи відносно безпечного сміття шкідливі для здоров’я залишки гальванічних джерел струму, люмінесцентних ламп із вмістом важких металів. Досі в сільських місцевостях дощі й талі води розмивають недбало облаштовані, невдало вкриті склади пестицидів. І від цих отруйних потоків на ланах, у водоймах потерпають флора й фауна. Пластиково-бляшані упаковки напоїв стали «окрасою» практично всіх місць масового відпочинку жителів та гостей багатьох міст України.

Будемо відверті: наша держава є однією з найбільших постачальниць довкіллю неперероблених відходів.

Значна частина відходів може не залежуватись на смітниках, а йти у діло, заощаджуючи первинні ресурсні джерела й забезпечуючи випуск металевих виробів, паперу, пластмас, скла, буддеталей, текстилю та іншої вельми цінної продукції з великою економічною вигодою. Плюс у виграші здоров’я людей, тваринного та рослинного світу, чистота міст і сіл, очищення вод, повітря й ґрунтів. Щорічне використання 400 тисяч тонн макулатури дає змогу компенсувати Україні 350 тисяч тонн целюлози і зберегти понад 100 тисяч гектарів лісових угідь. Лише за рахунок збирання й переробки використаної тари та пакувальних матеріалів можна щороку додатково одержувати понад 5 мільйонів тонн цінних виробів та матеріалів.

При виробництві сталі з металобрухту більш як ушестеро знижуються викиди в атмосферу, учетверо – забруднення води, у 16 разів – кількість твердих відходів. До того ж сталь, виплавлена з металобрухту, у 20 разів дешевша від сталі, одержаної з руди.

З промислових та побутових відходів, із органічних відходів сільського господарства можемо одержувати теплову й електричну енергію, нестачу якої відчуває Україна. Цивілізовані держави уже давно пішли цим шляхом і одержують чималий економічний ефект. Алюміній, отриманий з використаних банок з-під напоїв, у 20 (!) разів дешевший від одержаного з бокситів, і при цьому не гіршої якості.

В Україні ще не виділяють зі смітників загальновідомих поліетиленових упаковок. Тисячі тонн використаних ПЕТФ-пляшок валяються в нас у смітті як непотріб. А у США і кількох західноєвропейських країнах уже впроваджено технології переробки цієї використаної тари. Із вторинного полімеру ПЕТФ виготовляють будівельні матеріали, ізоляцію, подушки, автомобільні сидіння, утеплювальні компоненти для верхнього одягу тощо.

Підраховано, що вже на першому етапі утилізації відходів в Україні можна залучити до щорічного господарського обігу майже мільйон тонн вторсировини, випустити продукції на мільярд гривень.

У передових країнах розробляються національні програми, спрямовані на утворення щонайменшої кількості відходів, їх повторне використання, рециркуляцію, безпечні збирання та переробку. Тривалий час товаровиробники високорозвинених держав перераховують певні суми на утилізацію тари своєї продукції і не роблять із цього трагедії. Зате вони живуть у чистих містах та селах, п’ють чисту воду, дихають свіжим повітрям.

Без сумніву, така ситуація потребує адекватного реагування з боку органів державного управління та контролю, промислових підприємств та громадськості, шляхом посилення законодавчої бази у галузі охорони навколишнього середовища Законом України «Про екологічний аудит». Проведення екологічного аудиту на промислових підприємствах сприятиме запровадженню єдиної державної політики щодо довгострокових екологічних програм по відтворенню екологічного стану навколишнього природного середовища, залучаючи до цього не тільки державні, а в основному, недержавні кошти підприємств-забруднювачів.

Наведені автором матеріали вище ще раз вказують на те, що в Україні справді спостерігається наближення кризової ситуації з позицій екологічного стану, і, якщо очищення хімізованих і забруднених водойм, річок та земельних ділянок т