Конкурентоспроможність держави: поняття, фактори, що впливають на рівень, підхід до оцінки

Вступ.

1. Поняття та фактори конкурентоспроможності підприємства в умовах економіки.

2. Основні методи та підходи оцінювання конкурентоспроможності підприємства.

3. Досвід зарубіжних країн та вдосконалення конкурентоспроможності держави.

Висновки.

Список використаної літератури.


Вступ

Однією з головних причин сучасної економічної кризи та низької конкурентоспроможності українських промислових й сільськогосподарських товарів та наданих послуг є нездатність вітчизняних підприємств боротися за розширення своєї частки на внутрішньому і на зовнішньому ринках, просувати свої товари та формувати свого споживача, поставивши його інтереси у центр всієї виробничої та комерційної діяльності.

В умовах глобалізації світової економіки глобалізується і конкуренція товаровиробників. Практично завжди це конкуренція з відомими світовими виробниками. Сьогодні не можна розраховувати на те, що знайдеться ринок, недоступний для світових виробників, тому проблема забезпечення конкурентоспроможності власної продукції потребуватиме постійних рішучих дій для свого вирішення.

Проблема підвищення конкурентоспроможності стосується практично всіх сторін життя суспільства. У розвинутих країнах, наприклад, вона постійно перебуває у центрі уваги державних діячів та ділових кіл. Загострення конкурентної боротьби за збут продукції, за місце на ринку змушує країни постійно шукати нові можливості й резерви для збуту своєї продукції, удосконалювати технологію з метою створення якісних товарів.

Конкурентоспроможність — це обумовлене економічними, соціальними та політичними факторами становище країни або окремого товаровиробника на внутрішньому та зовнішньому ринках.


1. Поняття та фактори конкурентоспроможностіпідприємства в умовах економіки

На конкурентоспроможність впливає ряд факторів, що об'єктивно впливають на підприємство, а також суб'єктивних, які залежать від команди управління підприємства, організації, цілеспрямованості робіт, пов'язаних з забезпеченням конкурентоспроможності.

Проблема підвищення конкурентоспроможності має кілька аспектів: технологічний, організаційний, економічний, соціальний, юридичний та комерційний. І хоча всі вони становлять єдину систему забезпечення конкурентоспроможності продукції, існує певна черговість вирішення питань по кожному з аспектів. Проте вирішення економічних питань є першочерговим.

Стабільність функціонування фірми на ринку визначається конкурентоспроможністю товарів, які нею виробляються, наданих нею послуг і можливостями, що забезпечують успішність у конкурентній боротьбі.

Не всі товаровиробники розуміють необхідність підвищення конкурентоспроможності власної продукції, адже раніше вітчизняний ринок був відкритим, конкуренції на ньому не було. Невелика кількість підприємств, яка працювала на зовнішній ринок, майже безпосередньо не стикалися з конкурентною ситуацією. Державні посередники між підприємством та зовнішнім ринком визначали вимоги та умови випуску продукції, а питання конкурентоспроможності вирішувались між ділом, без системного опрацювання. В умовах же глобалізації світової економіки українські товаровиробники зіткнулися з фірмами, які розвинулися в умовах жорсткої конкуренції, ставши відомими світовими виробниками. Отже, для завоювання власної ринкової ніші, необхідно створювати спеціальні системи управління конкурентоспроможністю, які б забезпечили Україні місце на світовому ринку.

Ознаки незначного економічного зростання в Україні не дають підстав для оптимізму, оскільки розвиваються і негативні тенденції. За останні три роки експортування продукції ряду галузей України не тільки не ефективне, а нерідко навіть збиткове. Порівняння обсягів експорту в розрахунку на душу населення, наприклад, за 2005 р. свідчить, що в Україні цей показник втричі нижчий, ніж у Польщі, і в десять разів менший, ніж в Угорщині. Таке становище українських підприємств пояснюється низькою конкурентоспроможністю їхніх товарів та послуг на світовому ринку[8, c. 84].

Основні причини такого становища:

по-перше, українська продукція надзвичайно енергомістка через зношеність основних фондів та застарілі технології. На 1 дол. ВВП Україна витрачає у 5,5 раза більше енергоресурсів, ніж держави Центральної та Східної Європи, і в 12 разів більше, ніж країни організації економічного співробітництва та розвитку;

по-друге, недостатній внутрішній попит різко обмежує використання наявних виробничих потужностей, в результаті збільшуються витрати підприємств на одиницю продукції;

по-третє, багато великих підприємств утримують на своєму балансі великі мобілізаційні потужності та об'єкти соціальної сфери (дитсадки, житлові будинки, лікарні тощо), що збільшує собівартість кінцевої продукції. Тому ціни на окремі види української продукції на 30—70% перевищують ціни міжнародних ринків;

по-четверте, чинні схеми фінансування експорту не досконалі. Високі відсоткові ставки, обмежений доступ до кредитів призводять до того, що українським виробникам-експортерам фінансові ресурси обходяться у 6—10 разів дорожче, ніж для їх західних конкурентів;

по-п'яте, ефективність управління підприємством не відповідає стандартам сучасного менеджменту — пристосування до поточної кон'юнктури ринку замінює довгострокову стратегію розвитку.

Отже, сьогодні з упевненістю можна констатувати, що держава не створила умов для підвищення конкурентоспроможності вітчизняного бізнесу. Створення режиму штучного середовища окремим суб'єктам господарювання не сприяє позитивним змінам (наприклад, СП «АвтоЗАЗ-ДЕУ»). Українським виробникам надто складно конкурувати на світових ринках в умовах невизначеності прав власності та правил ведення бізнесу. Українська приватизація також не забезпечила створення армії реальних платоспроможних власників — стратегічних інвесторів, готових вкладати гроші у розвиток виробництва.

Ключовим, вирішальним джерелом підвищення продуктивності праці та зростання ефективності виробництва в українській економіці може стати радикальна економічна реформа. Ефективна економічна політика держави, раціональне використання ресурсів, виробництво для споживання неможливі без послідовного переходу країни до ринкових відносин. Нажаль, нерішуча і некомплексна реалізація на практиці основних елементів економічної реформи не дає можливостей для подолання економічної кризи. Поки не будуть створені конкурентоспроможні підприємства, забезпечити доходну частину державного бюджету і вивести економіку України з кризового стану неможливо[6, c. 120-122].

Виробництво конкурентоспроможних товарів — одна з головних цілей реформування і розвитку промислового комплексу України. Сьогодні більша частина продукції неякісна і морально застаріла. Ця негативна риса нашої промисловості ще більше поглиблюється із встановленням світових цін на енергоносії та через відсутність платоспроможного споживчого попиту і пропозиції, оскільки система дослідження кон'юнктури ринку і маркетингу нерозвинена. Як наслідок, поглиблюється розрив між попитом і пропозицією, між рівнями техніки, технології, конкурентоспроможності української продукції та продукції економічно розвинених країн. Навіть високотехнологічні підприємства втрачають пріоритетність своєї продукції на світовому ринку. Дедалі частіше рівень конкурентоспроможності продукції визначається швидкістю впровадження технологічних новацій та гарантіями якості.

Нерозвинений та деформований ринок не здатний повноцінно виконувати роль механізму забезпечення якості продукції. Більшість підприємств не має стимулів для забезпечення якості продукції, ціни не є мірою якості товарів. Слабкість економічних суб'єктів-підприємств не дає можливості розвивати методи децентралізації відповідальності за якість, у тому числі і матеріальної відповідальності підприємств за низьку якість. Проблема підвищення якості на сучасному етапі є найгострішою і злободеннішою. Якісна продукція та ефективне виробництво — важливі умови розвитку економіки, необхідні складові економічного зростання та підвищення життєвого рівня населення. Лише за цих умов можна наситити внутрішній ринок вітчизняними товарами широкого вжитку, реалізувати взаємовигідне міжнародне співробітництво та розширити експорт.

Отже, у конкретних ринкових умовах факторами першого рівня конкурентоспроможності можна вважати:

1) якість товару;

2) ціну;

3) витрати на споживання (експлуатацію);

4) якість сервісу.

Важливість факторів при пріоритеті якості виражається приблизним співвідношенням 4:3:2: 1. Високий рівень якості продукції означає прискорення НТП, підвищення ефективності суспільного виробництва, могутність і процвітання. Тому завданням держави на сучасному етапі є забезпечення комплексу заходів щодо підвищення якості та конкурентоспроможності української продукці