Актуальні проблеми політекономіки в сучасних умовах

Вступ.

1. Проблеми політичної економіки в сучасних умовах України.

2. Світова фінансова криза.

3. Актуальні проблеми економіки України в контексті світової фінансової кризи.

Висновки.

Список використаної літератури.


Вступ

Серед комплексу причин, що зумовлюють кризові процеси в економіці України, однією з ключових є неефективна діяльність органів державної влади, що опікуються економічною сферою. Необхідно визнати, що господарський комплекс в Україні, незалежно від форм власності його окремих складових, функціонує в умовах відсутності в державі чітко обґрунтованої економічної стратегії. Дії уряду та інших інститутів державного управління в економічній сфері майже завжди викликані необхідністю термінового реагування на поточні виклики, подолання «локальних криз».

Вумовахсвітовоїфінансовоїкризиіснуєвеликанебезпека«віднести» існуючіекономічніпроблемивУкраїнінарахуноккризи, вчерговийраззмарнувавшиможливістьреалізаціїсистемнихреформ. Уроботірозглянутоіснуючий стан, проблемитазагрозипоточноїпрактикиздійсненняекономічноїполітики органамидержавноївладивУкраїні, якключовогочинникауподоланнікризовихявищ, досягненнізагальноїстабілізаціїекономічноїсистеми.

В Україні триває політичне протистояння, країна перебуває у перманентному виборчому процесі. На наш погляд, проблему загальної неефективності економічної політики в Україні необхідно розглядати крізь призму наступних взаємопов'язаних об'єктивних та суб'єктивних чинників.

Недосконалість системи державного управління, як інституту.

Невідповідність чинної законодавчої бази нагальним потребам національної економіки й новим геополітичним та геоекономічним викликам.

Непрозора структура власності, як симбіоз державних, приватних та корпоративних інтересів.

Світова фінансова криза, нові геополітичні та геоекономічні виклики.


1. Проблеми політичної економіки в сучасних умовахУкраїни

Термін «економіка» функціонує у двох значеннях: 1) господарство, сукупність засобів, об'єктів, процесів, які люди використовують для задоволення своїх потреб шляхом створення необхідних благ, умов і засобів існування за допомогою праці; 2) наука про господарство та засоби його ведення, про відносини між людьми в процесі виробництва і споживання, обміну товарами і послугами. Походить він від грецького слова «ойкономія» (оселя, закон), що позначало правила ведення домашнього господарства, зокрема вміння глави сім'ї управляти дружиною, дітьми, рабами, власністю.

Розглядаючи сьогоднішній скрутний стан економічного розвитку України, треба нагадати, що свого часу наша держава була однією з найбільш індустріально і науково розвинутих республік колишнього СРСР. Її промисловий, аграрний і науково-технічний потенціал був найпотужнішим у сфері добувної промисловості та металургії, в агропромисловому та військово-промисловому комплексах. Випуск в УРСР основної промислової та сільськогосподарської продукції, а також продовольства сягав однієї п’ятої частини загальносоюзного виробництва, а за видобутком залізної та марганцевої руд, виплавкою металу, виробництвом різноманітних металовиробів, олії та цукру, створенням окремих видів машин та устаткування вона займала одне з провідних місць у загальносоюзному масштабі. Проте добробут українського народу ледве утримувався на середньосоюзному рівні, а іноді був значно нижчий від нього, що, природно, породжувало незадоволення, підривало мотивації до більш продуктивної праці та ефективного господарювання.

Зараз економіка України перебуває в стані дуже глибокої, затяжної кризи [4, c. 38].

Зазначимо, що без дійової державної політики, спрямованої на розвиток цивілізованих ринкових відносин, які б сприяли зростанню ефективності підприємництва та підвищенню продуктивності праці, активізації інвестиційної та інноваційної діяльності, подолати затяжну й гостру кризу в Україні неможливо. Необхідно якомога скоріше позбутися ілюзорних та поверхових уявлень про глибинну сутність сучасної ринкової економіки. Це не є, як дехто вважає, «саморегулююча» система «вільного» ринку, що уявляється нам у знайомому вигляді стихійної «товкучки». такою вона, може, і була колись — понад дві сотні років тому. Зараз ситуація у світовій економіці зовсім інша. Сучасні ринкові моделі економічно розвинутих країн (таких, наприклад, як країни «великої сімки») характеризуються іншими за своєю складністю та ступенем розвитку структурами, принципово іншими методами та способами економічного управління і регулювання. Ці моделі ефективно функціонують не завдяки вільній ринковій кон’юнктурі, а завдяки існуванню науково обґрунтованої системи раціонального управління, відповідного регулювання складних та суперечливих процесів, які відбуваються в економіці на макро- та мікрорівнях. З цією метою держава створює, з одного боку, вільне конкурентне середовище, відповідні правові умови і правила конкурентної гри для великого, середнього та малого бізнесу, а з іншого — спрямовує підприємницьку діяльність на структурні зміни, покликані до життя новітніми науковими відкриттями і технологічними досягненнями. З цією метою на державному рівні розробляються і реалізуються відповідні національні, а на регіональному — регіональні програми з наданням для цього необхідних фінансових, матеріальних та природних ресурсів.

Розвиток ринкових відносин у розвинутих країнах супроводжується жорстким регулюванням та надійним контролем процесів грошового обігу. Для цього держава за допомогою законів та відповідних органів ретельно контролює банківсько-кредитну, фінансову та податкову системи, доходи й видатки федерального бюджету, а також зміни платіжного балансу. Отже, ринкового хаосу в цивілізованих державах немає, а тому і нашим політикам треба остаточно відмовитися від ілюзій щодо можливості успішного «саморегулювання» стихійних ринкових процесів[9, c. 81-82].

Глибоке вивчення зарубіжного досвіду свідчить, що розуміння й використання способів і методів державного управління та економічного регулювання у високорозвинутих західних країнах є обов’язковою передумовою успішного здійснення ринкових реформ в Україні.

Одним із найважливіших напрямків економічної політики в Україні є процес активного роздержавлення та приватизації. Для цього необхідне утвердження ринкової багатоукладної (змішаної) економіки, що базуватиметься на принципах демократизації власності, створення рівноправних умов для всіх її форм — державної, приватної, колективної.

З цією метою потрібне швидке здійснення керованої державою широкомасштабної корпоратизації та приватизації державних підприємств. Це не лише основа роздержавлення та ринкової трансформації адміністративної економіки, а й визначальний засіб для забезпечення радикальних перетворень у соціальній структурі суспільства — формування якнайбільшого прошарку реальних акціонерів — власників функціонуючого капіталу, зокрема, працюючих власників, а також середнього класу — основи реального поглиблення економічних реформ. Здійснювана в попередні роки політика повзучого роздержавлення та корпоратизації себе повністю скомпрометувала. У ній заінтересований лише тіньовий капітал. Така політика є деструктивною і тому не відповідає інтересам національної економіки.

У кожній господарській системі, незалежно від форм власності та господарювання, має діяти сучасна система менеджменту, яка визначатиме тактику та стратегію процесу наукового управління. Нині потрібно цього навчити професіональних менеджерів та фахівців. Необхідно, щоб на законодавчих засадах у всіх господарських структурах, незалежно від форм власності, було налагоджено чітку систему обліку та звітності як основу прийняття та здійснення правильних управлінських рішень, планування й прогнозування розвитку, повної та своєчасної сплати податків і платежів. Сьогодні надзвичайно гостро це питання стоїть у сферах господарювання приватних та кооперативних фірм, підприємств з обмеженою відповідальністю, де облік здебільшого або штучно заплутується, або навіть зовсім не ведеться, щоб уникнути сплати податків. Працівники податкової сфери ще не навчилися своєчасно виявляти й карати порушників податкового законодавства. Це призводить до того, що державний і місцеві бюджети рік у рік не одержують величезних сум грошових надходжень. Щодо так званої тіньової економіки, то вона взагалі не бере участі у формуванні доходів бюджету, а це в правовій державі аж ніяк не може вважатися нормальним явищем[8, c. 80-82].

Зовнішньоекономічна діяльність України має бути багатовекторною. Необхідно не лише продовжити, а й забезпечити її європейську орієнтацію. Це дуже важливо, ураховуючи завдання інноваційного розвитку. Водночас треба пам’ятати, що якісно нові можливості для України в розвитку зовнішньоекономічних відносин відкриваються у зв’язку з підписанням Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною та Російською Федерацією, прийняттям