ОБЖД

1. Методи визначення ризику, прийнятний ризик та безпека індивідуальний.

2. Технічний та соціальний ризик, основи корпоративний безпеки, зовнішні та внутрішні джерела загроз безпеки об’єктів економіки, економічні, природні, соціальні загрози та ризики.

Список використаної літератури.


1. Методи визначення ризику, прийнятний ризик та безпека індивідуальний

У процесі свого розвитку людство пристосувалося і продовжує пристосовуватися до умов довкілля, що постійно змінюються. Нині нас оточує майже штучне середовище існування — техносфера. Перетворюючи навколишнє середовище, людина намагалася досягти зменшення впливу потенційних чи реальних факторів небезпеки. В цьому напрямі вона досягла значних успіхів: середня тривалість життя в Європі у XIX ст. становила близько 40 років, а в XX ст. зросла до 75 років. Однак поява складних і енергоємних підприємств з розвинутою інфраструктурою створила проблему безпеки населення. Остання тепер залежить від надійності обладнання, точності та правильності дій персоналу. З підвищенням складності керування обладнанням зростає і рівень небезпеки.

Під поняттям небезпекарозуміють такі чинники, котрі можуть завдати шкоди здоров'ю людини, створити загрозу для життя, утруднити функціонування різних систем органів. Мається на увазі негативний вплив довкілля, загострення соціально-політичних ситуацій, неконтрольована технологічна діяльність. Один з можливих варіантів класифікації видів небезпеки подано на схемі 1.

Як бачимо, небезпека зумовлюється надзвичайними ситуаціями і виникає при соціально-політичних конфліктах, техногенно-антропогенних аваріях і катастрофах, а також під час стихійних лих.

Масштаб поширення небезпеки буває локальним (регіональним) або глобальним, що охоплює значну територію. Наприклад, налипання снігу на дротах ліній електропостачання може призвести до надзвичайної ситуації в окремому регіоні, а смерч, тайфун спричинюють негативні наслідки не тільки в місці свого утворення, а й на шляху проходження. Негативні наслідки чорнобильської катастрофи відчутні майже в усіх країнах світу.

Соціально-політична небезпека — це наслідок нестабільної політичної ситуації в країні, економічного спаду, кризи виробництва, міжнаціональних конфліктів і сутичок, під час яких може виникнути напружена обстановка в суспільстві.

Техногенно-антропогенна небезпека виникає під час аварій на енергетичних і біохімічних об'єктах, транспортних комунікаціях. Аварії часто бувають пов'язані з катастрофічними змінами у біосфері. Внаслідок їх порушується господарський ритм, гинуть люди, витрачаються кошти на ліквідацію. Прикладом може бути вже згадана аварія на Чорнобильській АЕС.

Природні небезпеки є результатом дії стихійних сил природи. Вони нерідко призводять до тяжких наслідків. Так, смерчі утворюються близько 700 раз на рік, в результаті чого гине майже 120 осіб. У кожному випадку охоплюється територія приблизно у 2,5 км2, а матеріальні збитки сягають 70 млн. доларів. Але природні стихійні лиха не бувають довготривалими і не викликають негативних наслідків у біоценозах, хоча можливі тимчасові негативні зміни.

Для оцінки небезпеки існує поняття «ризик». Ризик — це вірогідність втрат чи ушкоджень за певний проміжок часу.

Жодній людині протягом життя не може бути гарантована повна безпека. Кожний з нас мусить щоденно уникати ризику і долати небезпеки, пов'язані із захворюваннями, природними катастрофами, аваріями тощо. Індивідуальний ризик оцінюється вірогідністю загибелі окремої людини. В таблиці 1 наведені значення ступенів індивідуального ризику залежно від різних причин.

Поняття індивідуального ризику складається з кількох систематичних груп ризику, якими є, наприклад, ризик природних катастроф, екологічний ризик, ризик диверсій, ризик захворювань тощо. Крім того, різні чинники можуть накладатися один на одного, що, звичайно, збільшує загальний індивідуальний ризик.

Припустимим вважається ризик, який не призводить до зниження середньої тривалості життя людини, тобтокомпенсується зусиллями медиків.

Отже, головним завданням медичної служби слід вважати попередження нещасних випадків, профілактику захворювань, іншими словами, зменшення індивідуального ризику кожного члена суспільства. Ця мета може бути досягнута такими засобами:

• попередженням виникнення і розповсюдження масових інфекційних захворювань серед населення;

• забезпеченням належного санітарного стану в житлових помешканнях і на підприємствах;

• профілактикою травматизму, особливо серед дітей;

• поширенням серед населення елементарних медичних знань;

• своєчасним поданням усіх видів медичної допомоги хворим та потерпілим, їх лікуванням з метою якнайшвидшого відновлення здоров'я.

Наслідком прояву небезпек є нещасні випадки, аварії, катастрофи, які супроводжуються смертельними випадками, скороченням тривалості життя, шкодою здоров'ю, шкодою природному чи техногенному середовищу, дезорганізуючим впливом на суспільство або життєдіяльність окремих людей. Наслідки або ж кількісна оцінка збитків, заподіяних небезпекою, залежать від багатьох чинників, наприклад, від кількості людей, що знаходились у небезпечній зоні, кількості та якості матеріальних (в, тому числі і природних) цінностей, що перебували там, природних ресурсів, перспективності зони тощо.

Характерним прикладом визначення загального ризику може служити розрахунок числового значення загального ризику побутового травматизму зі смертельними наслідками. Відповідно до статистичних даних за 2000р. в Україні загинула у побутовій сфері 68271 людина. Наразитись на смертельну небезпеку в побуті практично міг кожен із загальної кількості громадян, що проживали в Україні за цей період, тобто N = 50 100 000 осіб. Відтак числове значення загального ризику смертельних випадків у побутовій сфері 2000 р. становитиме:

R = 68 271/50 100 000 = 0,001362

З розглянутого прикладу випливає, що з кожного мільйона громадян, які проживали в Україні, в побутовій сфері загинули 2000 р. 1362 особи. В охороні праці для характеристики рівня травматизму використовується коефіцієнт частоти, який показує кількість травмованих чи загиблих на 1 000 працюючих. Якщо його використати для наведеного прикладу, то можна сказати, що рівень смертельного побутового травматизму в Україні 2000 р. становить 1,362.

За ступенем припустимості ризик буває знехтуваний, прийнятний, гранично допустимий, надмірний.

Знехтуваний ризик має настільки малий рівень, що він перебуває в межах допустимих відхилень природного (фонового) рівня.

Прийнятним вважається такий рівень ризику, який суспільство може прийняти (дозволити), враховуючи техніко-економічні та соціальні можливості на даному етапі свого розвитку.

Гранично допустимий ризик — це максимальний ризик, який не повинен перевищуватись, незважаючи на очікуваний результат. Надвірний ризик характеризується виключно високим рівнем, який у переважній більшості випадків призводить до негативних наслідків.

На практиці досягти нульового рівня ризику, тобто абсолютної безпеки, неможливо.

Через це вимога абсолютної безпеки, що приваблює своєю гуманністю, може обернутися на трагедію для людей. Знехтуваний ризик у теперішній час також неможливо забезпечити з огляду на відсутність технічних та економічних передумов для цього. Тому сучасна концепція безпеки життєдіяльності базується на досягненні прийнятного (допустимого) ризику.

Сутність концепції прийнятного (допустимого) ризику полягає у прагненні створити таку малу безпеку, яку сприймає суспільство у даний час.

Прийнятний ризик поєднує технічні, економічні, соціальні та політичні аспекти і є певним компромісом між рівнем безпеки й можливостями її досягнення. Розмір прийнятного ризику можна визначити, використовуючи витратний механізм, який дозволяє розподілити витрати суспільства на досягнення заданого рівня безпеки між природною, техногенною та соціальною сферами. Необхідно підтримувати відповідне співвідношення витрат у зазначених сферах, оскільки порушення балансу на користь однієї з них може спричинити різке збільшення ризику і його рівень вийде за межі прийнятних значень.

Загальноприйнятою у світовій практиці мірою небезпеки для життєдіяльності населення, функціонування об`єктів економіки є ризик. Застосування показника ризику дозволяє порівнювати дію шкідливих і небезпечних чинників різної природи і різного виду, визначати з урахуванням внеску кожного окремого чинника інтегральний ступінь небезпеки будь-якого об`єкту, системи, технології, проекту, діяльності, процесу тощо.

Процес управління безпекою повинен включати ідентифікацію факторів ризику, оцінку ризику, управління ризиком.

Ідентифікація факторів ризику передбачає виявлення всіх джерел небезпеки (загроз), подій, ініціюючих виникнення аварій або надзвичайних ситуацій, опис об`єкту та існуючих засобів захисту, можливих сценаріїв перебігу подій та їх ранжування.

Оцінка ризику - це процес визначення ймовірності виникнення негативної події (аварії) протягом певного періоду та масштабності наслідків для здоров`я людей, майна та навколишнього природного середовища. Кількісне