Політичне насилля та мораль

Вступ.

1. Основні форми сучасного політичного насилля.

2. Діалектика взаємовпливу політики і моралі.

Висновки.

Список використаної літератури.


Вступ

Політичне насилля – небажаний, але й незапобіжний супутник людства протягом всієї його історії, і тільки безнадійні ідеалісти серйозно вважають за можливе виключити насилля з життя суспільства. Стійке існування такого всесвітнього феномену як суспільство неможливе без врегулювання, гармонізації, збалансування великої кількості різноманітних інтересів, воль, прагнень, способів і методів дій тощо. Людство виробило і накопичило багато способів вирішення цих завдань. Серед них традиції, звичаї, ідеології, мораль, релігія, закон, втілений в державі. Всі ці інструменти діють та застосовуються сукупно, забезпечуючи потрібний рівень стабільності і керованості суспільства, причому досягнення цього стану об’єктивно передбачає і добровільну згоду, і підкорення, і примус у різних формах – тобто, окрім іншого, й певні елементи насилля.

Політичне насилля протягом багатьох століть залишалося прийнятною формою самовираження примусових сторін соціальності та історії. Проте розвиток сучасної техніки масового знищення та сучасних засобів електронного контролю людини над людиною поставили під сумнів відношення до насилля як до норми міжлюдських відносин. Відтепер це загрожує тотальним знищенням самого життя на нашій планеті. Водночас, не можна не побачити тенденції, що посилюється у сучасному політичному житті, –тенденції до більш широкого використання насилля для вирішення проблем та суперечностей, що виникають у суспільстві.

Отже, нагальною виглядає потреба переосмислення самої сутності політичного насилля, перевизначення його в умовах сучасного світового розвитку.


1. Основні форми сучасного політичного насилля

У межах політологічного аналізу необхідно розглянути насилля з точки зору центральної політичної категорії, якою є влада. Існує багато її визначень, проте всі вони схожі в тому, що сутністю влади є здатність соціального суб'єкта здійснювати свою соціальну волю, у разі необхідності вдаючись до нав'язування її об'єктам владного впливу. Політичне насилля, якраз, й виступає у якості засобу, за допомогою якого відбувається таке нав'язування. Виходячи з вищесказаного, політичне насилля є засобом влади, який заснований на використанні примусу.

Головним об'єктом політичного насилля все частіше стає не фізичне ушкодження людини (як це було раніше), а свідомість тисяч інших людей. А відтак, безпідставними уявляються спроби деяких дослідників обмежити політичне насилля межами виключно фізичного примусу. На сьогоднішній день політичне насилля окрім фізичного примусу вдається також до засобів психологічного, ідеологічного та іншого примусу, тобто всього того, що можна назвати примусом духовним.

Політичне насилля як засіб влади має певну специфіку. Вона, насамперед, полягає у використанні примусу для реалізації владної волі чи опору їй. З іншого боку, те, який саме різновид примусу використовується, так само впливає на характер та прояви політичного насилля.

На основі аналізу існуючих типологій політичного насилля та розгляду критеріїв його класифікації, у роботі вводиться ще одна ознака для виокремлення видів політичного насилля. Такою ознакою є різновид примусу, до якого вдаються під час здійснення насилля. Політичне насилля, що використовує такий традиційний засіб як фізичний примус, можна назвати традиційним. Політичне насилля, яке не передбачає застосування фізичного примусу, натомість апелює до підсвідомого, чуттєвого, ірраціонального у людині, є нетрадиційним.

Політичне насилля, будучи засобом влади, змінюється разом із її зміною, а отже (як і влада) має певні прояви та виступає у різних формах протягом різних етапів історії людства. Відтак політичне насилля є конкретно-історичним феноменом.

Домінування певних форм політичного насилля у різні історичні епохи пов'язано з дією певних соціальних, політичних, культурних та інших чинників. З огляду на це аналізуються минула та сучасна епохи розвитку людства.

Визначальна роль інституту держави попередніх етапів людської історії зумовлює те, що основними формами політичного насилля були міждержавні війни та терор. Аналіз сучасного суспільного процесу дає змогу прийти до висновку, що його характерними рисами є залежність та обумовленість взаємопов'язаними чинниками: кінцем "холодної війни" та розпадом біполярної світової системи, а також суперечливим та багатоманітним процесом глобалізації.

Наслідками глобалізації, які суттєвим чином вплинули на всі різновиди сучасного насилля, стали – криза сучасних держав, спільний ринок та культурна гомогенізація планети. Зникли старі форми політичного насилля (насамперед міждержавні війни), натомість широкого розповсюдження набули нові – тероризм та етнічні війни.

З іншого боку, епоха постмодерну характеризується появою і широким використанням нових специфічних форм політичного насилля. Це форми нетрадиційного насилля, що не пов’язані безпосередньо із фізичним примусом, натомість діють на рівні ірраціонального, чуттєвого та безсвідомого.

Появі саме такого насилля сприяла низка чинників, головними з яких є процес трансформації влади, всеохоплююча інформатизація світу, "віртуалізація" сучасного життя. За цих умов влада відмовляється від фізичного примусу як свого головного аргументу, натомість вдається до маскованих, прихованих форм впливу. А тому основним формами нетрадиційного політичного насилля стають символічне насилля та інформаційні, психологічні й консцієнтальні війни.

Тероризм розглядається як форма політичного насилля, яка полягає у діяльності, спрямованої на здійснення політичних цілей шляхом примусу державних органів, міжнародних та національних організацій, державних та суспільних діячів, окремих громадян або їх груп до здійснення тих чи інших дій на користь терористів заради запобігання реалізації останніми загроз щодо певних осіб та груп, а також щодо об’єктів життєзабезпечення суспільства, джерел підвищеної небезпеки для людей та оточуючого середовища. Інакше кажучи, тероризмом є акти насилля або загрози насилля, мета яких – навіяти страх та змусити діяти або утриматися від дій у потрібному терористам напрямку.

Сучасний тероризм та стверджується, що він набуває міжнародного характеру. Міжнародний тероризм визначається як добре налагоджена система взаємозв’язків між терористичними організаціями всього світу, кожна з яких добре структурована, має надійні канали надходження фінансових коштів та зброї, користується популярністю у деяких шарів населення та виступає на боці сил сепаратизму та децентралізації. Доводиться, що сучасний міжнародний тероризм відрізняється своєю масштабністю, залученням великої кількості людей, добре структурованим та організованим характером. Сучасний тероризм відрізняється й своїми цілями: діяльність терористичних організацій часто спрямована не просто на загострення та дестабілізацію обстановки у конкретному районі, а має на меті все більш серйозні завдання – захоплення або переділ влади, насильницьку зміну державного устрою, нав’язування власних порядків, моралі та правил співжиття.

Домінування саме цієї форми політичного насилля у сучасному світі обумовлене певними характерними рисами сучасного тероризму. Ці риси не властиві іншим формам політичного насилля та відрізняють сучасний тероризм від класичної його форми, зумовлюючи в такий спосіб його поширення у сучасному світі.

Першою рисою, яка відрізняє тероризм від інших форм політичного насилля, є використання залякуванняяк засобу досягнення своєї мети. Тероризм виник як засіб залякування суспільства та держави у політичних цілях. Стратегія тероризму розрахована не так на безпосередні фізичні наслідки застосування сили, заподіяну матеріальну шкоду чи значну кількість загиблих, крах систем життєзабезпечення тощо, а скоріше на досягнення психічного ефекту, спричиненого терактом, такого як страх. Головною його метою є не вбивство конкретних особистостей, а саме вплив на почуття широкого кола людей, тобто непрямий дестабілізуючий вплив.

Таким чином, головним об’єктом тероризму є не ті, хто став жертвою, а ті, хто залишився живий. Мета тероризму – не вбивство, а залякування та деморалізація живих. Деморалізовані та залякані люди роблять самі, вимагають від влади або хоча б схвалюють дії, які цим людям зовсім не вигідні, а вигідні або безпосереднім виконавцям терористичного акту, або його замовникам. Отже, за допомогою психологічного впливу, основою якого є створення невротичного страху, суб’єкти тероризму досягають своїх політичних цілей.

Глобалізація, яка реально відбувається, однією зі своїх сторін має своєрідне культурне "вирівнювання" світу (культурну гомогенізацію світу) шляхом скасування національних держав та національних інтересів у їхній політиці, економіці та культурі. Тому іноді під глобалізацією розуміють уніфікацію життя на основі єдиних ліберальних цінностей шляхом реплікації ключових соціальних цінностей розвинених індустріальних країн суспільствами, які встали на шлях демокр