Інформаційне забезпечення антитерористичних операцій

Вступ.

Розділ 1. Теоретичні основи забезпечення антитерористичних операцій (США, Велика Британія).

1.1. Загальнодержавна антитерористична система та правова основа боротьби з тероризмом у світі.

1.2. Поняття інституціональної антитерористичної системи.

Розділ 2. Проблеми інформаційного забезпечення антитерористичних операцій.

2.1. Інформаційні технології у терористичній і контр-терористичній діяльності.

2.2. Ефективність антитерористичної політики.

Розділ 3. Шляхи та напрями вдосконалення антитерористичного законодавства.

Висновки.

Список використаної літератури.


Вступ

Актуальність теми дослідженнязумовлена збільшенням кількості дестабілізуючих факторів у світі: загрозами насильства та нездатністю держави, її політичних елементів нейтралізувати їх, перейти до конструктивної взаємодії. Тому особливої актуальності набуває вивчення, розробка та впровадження методів подолання дестабілізації шляхом попередження або ліквідації загрозливих факторів.

Серед них важливе місце займає поширення терористичної діяльності. Тероризм є однією із смертельно небезпечних хвороб сучасного суспільства. Події останнього десятиліття в США, Росії, Європі та Азії показали, що ніхто в світі не виробив надійних методів та засобів для боротьби з цим злом. Сучасні держави відчуваючи проблеми з обліком міграції, охороною кордонів, контролем фінансових й інформаційних потоків та існуючи в світі в умовах постійно триваючих локальних конфліктів стають все більш уразливими для терористичних організацій, кількість яких поширюється. За цих умов країни потребують проведення ефективної антитерористичної політики як засобу забезпечення власного виживання, підтримки суспільної та міжнародної стабільності. Тому надзвичайно актуальним є аналіз ефективності сучасної антитерористичної політики держави.

Важливим є розгляд міжнародного рівня боротьби з тероризмом, що зумовлено швидким зменшенням кількості терористичних організацій, діяльність яких має суто внутрішній характер. Тероризм сьогодні, як соціально-політичне явище, зазнав глибокої трансформації в бік міжнародного розвитку і цей процес продовжується. На початку ХХІ століття відбувається інтернаціоналізація тих чи інших аспектів діяльності переважної більшості терористичних угруповань. Це погрожує стабільності все більшої кількості країн.

Об’єктом дослідженняє інформаційні засоби держави, які спрямовані на забезпечення суспільної стабільності.

Предметом роботиє антитерористична політика як фактор, що впливає на забезпечення суспільної стабільності.

Мета роботиполягає уз’ясуванні ефективності інформаційного забезпечення антитерористичної політики держави в контексті забезпечення суспільної стабільності.

Реалізація мети дослідження передбачає розв’язання таких завдань:

· розкрити сутність феномена тероризму, визначивши його характерні ознаки й відокремивши від суміжних явищ;

· виявити й обґрунтувати сучасні можливості діяльності та тенденції розвитку тероризму як об’єкта антитерористичної політики держави;

· визначити зміст поняття “антитерористична політика держави”;

· розглянути особливості сучасних методів інформаційного забезпечення антитерористичної політики;

· проаналізувати ефективність антитерористичної політики держави за критеріями її відповідності до боротьби проти особливостей сучасного тероризму в контексті інформаційного забезпечення суспільної стабільності;

· визначити заходи запобігання виникненню тероризму та вдосконалення інститутів і методів антитерористичної політики.

Джерельна база. Координованість державних підходів у визначенні власної антитерористичної політики, що робить її помітно недосконалою викликане розбіжностями наукових і політичних поглядів, які представлені в концепціях провідних зарубіжних і вітчизняних учених: У. Лакера, Б. Хофмана, Й. Боданскі, В. Устинова, В. Вітюка, С. Ефірова, В.Ємельянова, В.Остроухова, В. Ліпкана, В. Крутова, О. Бардіна.


Розділ 1. Теоретичні основи забезпечення антитерористичних операцій (США, Велика Британія)

1.1. Загальнодержавна антитерористична система та правова основа боротьби з тероризмом у світі

Розробка адекватної стратегії антитерористичної діяльності в сучасних умовах зазвичай зіштовхується з цілою низкою проблем як теоретичного, так і практичного ґатунку. Причиною цього є принципові трансформації самого контрагента антитерористичної діяльності, а саме — тероризму як суспільно-політичного явища, що впродовж останніх десятиріч набув принципово нових ознак, вдало адаптувавшись до тих глобальних змін, які неодмінно супроводжували найзначніші світові події 1980—1990-х pp.: розпад Варшавського військово-політичного блоку і зникнення СРСР з політичної мапи світу.

Тероризм — не нове явище у житті сучасного світового співтовариства. Але з кінця 60-х років він почав зростати загрожуючими темпами, набираючи рис катастрофогенного фактору.

Різноманітність форм тероризму, причин та умов, породжуючих його, а також неоднаковість обстановки, у якій він проявляється, обумовлюють багатоаспектність підходів та оцінок тероризму. У одних дослідників переважають соціально-економічні підходи, у других — історичні, у третіх — юридично-догматичні тощо. Останнім часом активно виявляє себе релігійно-фаталістична, апокаліпсична спрямованість у поясненні феномена тероризму.

Разом з тим, міжнародне співтовариство, яке поставлене перед необхідністю активізації протидії актам тероризму, вишукує практичні, насамперед правові засоби та методи боротьби з цим загрозливим явищем.

У другій половині 90-х років США, Франція, Італія, ФРН та інші країни, де ця проблема набрала актуальності, прийняли низку законів, спрямованих на запобігання актам тероризму.

Склад тероризму як наслідок обумовлює загрозу настання загибелі людей, які не мають прямого відношення до предмета конфлікту, який призвів до терористичного акту, а також до настання інших суспільно небезпечних наслідків у адекватному їх тлумаченні щодо розуміння терміна «невинні жертви».

При цьому обов'язковою властивістю акту насильства, який застосовується при тероризмі, має бути його реальна здатність потягти зазначені наслідки.

Поглиблення глобалізаційних процесів, руйнування біполярної системи глобального стримування, виникнення і експоненційне посилення впливу транснаціональних суб'єктів світової політики, безперечно, спричинило зміни і в уже знайомому для західних демократій суспільно-політичному явищі — тероризмі. Таким чином спостерігається, з одного боку, поширення тероризму як форми політичної боротьби, що робить необхідною інтенсифікацію вже існуючих антитерористичних заходів, а з іншого боку, перетворення самого тероризму спонукає до реорганізації і запровадження принципово нових заходів боротьби з цим суспільно небезпечним явищем[1].

Проте попри визнання того, що політичні сили, які надихали терористів ще у 1980-ті pp., зникли з політичної арени, методи боротьби з тероризмом не зазнали суттєвих змін. Основна увага приділяється військовим і спеціальним заходам, хоча це вочевидь не дозволяє адекватно реагувати на актуальні події міжнародної політики. Серед безпосередніх причин такого стану речей — відсутність та/чи недосконалість наявної нормативно-правової бази з боротьби проти тероризму.

Хоча в переважній більшості розвинених країн — головних об'єктах терористичної діяльності — законодавчо зафіксовані у відповідних статтях кримінальних кодексів санкції і заходи щодо терористичної діяльності, а впродовж 1970—1990-х pp. в ООН було ухвалено цілу низку документів (резолюцій, конвенцій тощо), на жаль, не міжнародному рівні ще відсутнє адекватне бачення всієї складності цієї проблеми, а неузгодженість між законодавствами різних країн виявляється однією з головних перешкод для міжнародної співпраці проти цього, вже глобального, суспільно-політичного явища. Антитерористична законодавча активність кінця 1970— 1980-х pp., у 1990-ті pp. істотно зменшилася, що справило вкрай негативний ефект —тероризм модернізувався, змінився і став ще більш небезпечним.

Як зазначає відомий російський дослідник тероризму Ю. М. Антонян, у XXI ст. на зміну державному тероризму прийшов глоба-льно-культуральний. У сучасних умовах терористична війна, на відміну від традиційної війни, ведеться вже не державою, а терористичними організаціями, хоча часто-густо за підтримки деяких держав (Ірак, Іран, Лівія). Втім, слід відзначити, що безпосередню причетність урядів окремих держав до терористичних акцій чи до підтримки терористичних організацій зазвичай важко довести, до того ж дедалі більшого поширення набуло використання потужними, транснаціональними терористичними організаціями територій окремих національних держав для створення на їх теренах непідконтрольних цим державам терористичних баз[2].

Окрім цього, однією з причин розповсюдження тероризму, зокрема, у Східній Європі, є саме формуванн