Історичний портрет гетьмана Сагайдачного

Вступ.

1. Історіографія питання історії козацтва та ролі в ньому П.Сагайдачного.

2. Постать в історії України П.Сагайдачного.

3. Головні походи П. Сагайдачного.

Висновки.

Список використаної літератури.


Вступ

Петро Конашевич-Сагайдачний (бл. 1570–1622) походив зі шляхетського православного роду з-під Самбора (тепер Львівщина). Здобув освіту в Острозькій академії. Запорозьким гетьманом став 1600-го. Сучасники про нього писали, що ”змалку привчився натягати лук, зброї та коня з рук не випускав, з негодою боротися витривалістю; легко переносити всяку тяготу, голод, труд, не боятися ворога і в небезпеці проявляти мужність”. Гетьман тримав військо в дисципліні — сам обходив вартових. Мало спав, і, наголошують очевидці, ніколи не напивався п’яним, як це водилося серед козаків. Також відзначають, що був він ”скупим на слова” — тобто мовчазним. Хоча, за потреби, міг виголосити промову.

Сагайдачний уславився передусім морськими походами на турецькі володіння.Один із найгеніальніших полководців Європи, державний діяч, дипломат, захисник української культури і духовності, поборник освіти — він був людиною Відродження. Як і інші ренесансні особистості, Петро Сагайдачний піднісся до найвищих щаблів тодішньої освіченості, був титаном' духу і думки, людиною могутніх пристрастей, кипучої, невтримної енергії.

На українському грунті така особа найповніше могла себе виявити передусім у визвольній боротьбі, яка протягом XVI-XVIIстоліть набула значення найважливішої життєвої проблеми і від розв'язання якої залежала доля і нашого краю, і йьго народу.] Турецько-татарські загарбники загрожували йому геноцидом, фізичним винищенням; шляхецька Польща — духовним спустошенням, що призвело б до загибелі української нації.

Отже, тому народ, не маючи власної держави, мобілізував усі свої матеріальні й духовні можливості та історичні резерви і сформував козацтво — потужні збройні сили — одну з ознак держави. Козацтво створило Запорозьку Січ, яка розвинулася у політичний і військовий центр усієї України.


1. Історіографія питання історії козацтва та ролі в ньому П.Сагайдачного

Процес формування Війська Запорозького не залишався поза увагою істориків-дослідників, які з самого початку намагалися з'ясувати для себе історію цієї своєрідної військової організації. Наукове дослідження основ військового устрою українського козацтва та його бойового минулого бере початок ще з середини XIX століття. Одними із перших це намагалися зробити Д.Бантиш-Каменський, М.Костомаров, П.Куліш, В.Антонович, М.Грушевський і А.Скальковський. Їх праці і на сьогодні залишаються найгрунтовнішими і фактологічно найбільш наповненими про походження козацтва, формування Запорозького війська та його бойове минуле. Величезний матеріал з військової історії запорозького козацтва представлений і у працях видатного вченого Д.І.Яворницького, який ввів до наукового обігу великий масив архівного матеріалу, чим створив сприятливі умови для подальших студіювань тематики.

Вивчення історії українського козацтва продовжувалося і в радянський період, який відзначен працями таких відомих дослідників козаччини, як І.Кип`якевич, К.Гуслистий, В.Голобуцький, Ф.Шевченко, О.Апанович тощо. На широкому історичному тлі ці історики проаналізували і розкрили питання генези запорозького козацтва, його чисельності, озброєння, військової та фортифікаційної майстерності, без чого просто не можливе вивчення воєнного мистецтва Війська Запорозького.

Цікаві роботи з історії козаччини, в яких знаходять відображення аспекти, що вивчає воєнна історія, з`являються також і у середині 80-х років. Це дослідження В.Смолія, В.Щербака, Ю.Мицика, П.Саса, В.Степанкова та Я.Дзири, які незважаючи на утиски, посильно намагалися утвердити історичну правду про бойове минуле українського козацтва. Унікальне дослідження здійснив у цей час І.Свєшніков, який відновив і дослідив по археологічних знахідках арсенал ручної вогнепальної і холодної зброї та спорядження української козацької армії першої половини XVII століття. Цим самим він підготував грунт для розробки її воєнного мистецтва.

Те, що козацька тема ще далеко не вичерпана, засвідчив і цілий ряд наукових праць, написаних у 90-х роках, які ознаменувалися злетом національного відродження. Це дослідження В.Сергійчука, Т.Чухліба, С.Леп`явка, І.Стороженка, А.Сокульського та А.Федорука. Особливу увагу з них, стосовно нашої теми, привертають праці В.Сергійчука “Українське козацьке військо у другій половині XVI–середині XVII ст.” та І.Стороженка “Воєнне мистецтво у визвольній війні українського народу середини XVII ст.”. Ці автори детально описують організацію козацького війська, його озброєння, спорядження і оснащення. Деякою мірою розкривають прийоми ведення війни і бою українськими козаками. Визначають окремі особливості їх стратегії і тактики. Проте й у них комплексного дослідження, де був би узагальнений досвід будівництва Війська Запорозького та його застосування у війнах першої чверті XVII століття з глибоким аналізом форм і способів збройної боротьби, що висвічував би їх новизну, немає.

Звичайно, не обійшла увагою нашої проблематики і російська історіографія. Вона позначена працями таких відомих військових істориків, як А.Пузирєвський, Д.Масловський, С.Соловйов, А.Строков, Є.Разін, В.Федоров, І.Альтговзен тощо. Однак, всі вони описували українське козацтво у загальному вигляді. Історія козацького війська, як і його воєнне мистецтво, розглядалися ними, в межах воєнної історії Росії і, як правило, з часів Визвольної війни середини XVII ст., що не відповідає історичній правді. Побудова Війська Запорозького, його стратегія і тактика визначається у них лише окремими рисами, що відповідно не дає повної картини їх розвитку.

Окремий напрям, щодо нашої тематики, складає польська історіографія, яка з самого початку ретельно вивчала проблеми становища українських земель у складі Речі Посполитої, міжнародні відносини у східноєвропейському регіоні, його військову історію. Особливої уваги тут заслуговують роботи К.Гурського, Я.Віммера, В.Сєрчика, Л.Підгородецького, В.Маєвського та Л.Бжози. З праць ціх авторів можна почерпнути чимало цікавої інформації про воєнні дії українського козацтва, причини його поразок і перемог. Але і вони, повної картини, щодо воєнного мистецтва українського козацького війська періоду що розглядається, не дають. Особливості стратегії і тактики запорожців залишилися поза увагою дослідників.

Праця Д. І. Яворницького «Гетьман Петро Конашевич Сагайдачний» друкується як пам'ятка української історичної думки з належним археографічним опрацюванням тексту.

В історичному нарисі Д. І. Яворницького «Петро Конашевич Сагайдачний» значне місце відводиться об'єктивному описові політичного становища в Речі Посполитій — федеративній державі, що утворилася внаслідок об'єднання королівства Польщі й великого князівства Литви за Люблінською династичною унією 1569 року, в кінці XVIі на початку XVIIст. За умовами названої унії землі України, що раніше входили до складу Литви, перейшли під владу шляхетсько-магнатської Польщі.

Історик докладно розповів про ті часи, коли королями в Речі Посполитій були Стефан Баторій (1575—1586) і Сигізмуид ІІІ Ваза (1587—1632). За часів Стефана Баторія робилися спроби реформувати політичний устрій країни, обмежити самовладдя магнатів й шляхти, поліпшити економічне становище, визначити політичний статус українського козацтва, запровадити реєстр і дати офіційну державну санкцію на існування козацтва на Україні. Та ця надто обмежена реформація суспільства припинилася зі смертю Стефана Баторія.

Д. І.Яворницький цілком слушно підкреслив, що король Сигізмунд IIIналежав до глибоко реакційних діячів того часу. Новий король припинив реформацію суспільства і взявся насаджувати у підвладній державі католицизм, домігся проголошення унії (об'єднання) католицької і православної церков на церковному соборі у м. Бресті (1596) й жорстоко її запроваджував серед українського і білоруського населення; всіляко обмежував українське козацтво й намагався ліквідувати Запорозьку Січ, що стала зародком державності України і оплотом визвольного руху української народності; дав волю магнатам і шляхті немилосердно визискувати народ України; вів тривалі кровопролитні війни проти Росії і намагався посісти там царський трон.

Отже, виходячи з цього, доводиться констатувати, що як у польській і російській історіографії, так і в українській дослідники зверталися до військової майстерності козаків в основному в узагальнюючих працях різного ґатунку, присвячених історії Польщі і Росії, історії України, історії козацтва або релігійному питанню.


2. Постать в історії України П.Сагайдачного

Петро Сагайдачний з'явився на Січі в останні роки XVIстоліття. Немає можливості докладніше розповісти про попередній період його життя, оскільки документальних даних обмаль.

Місце народження Петра Сагайдачного називає його сучасник Йоахим Єрлич у своєму творі «Літописець — або хроничка». Це село Кульчиці поблизу Са