Дослідження промислових ринків

Вступ.

1. Поняття та сутність промислового ринку.

2. Учасники промислового ринку та їх взаємодія.

3. Розвиток споживчого ринку промислових товарів в Україні.

Висновки.

Список використаної літератури.


Вступ

У сьогоднішньому складному світі товарів і послуг, а також загостреній конкуренції, застосування принципів маркетингу стає не просто потрібним, а й необхідним. Знання основних маркетингових підходів дозволяє впевнено поводитися на ринку як споживачам, так і продавцям. Промисловий ринок протягом останніх десятиріч бурхливо розвивається практично в усіх країнах світу. Зростання його масштабів і значимості відображає реальні зміни в економіці, пов‘язані зі збільшенням обсягів промислових послуг. Це викликало реальну потребу дослідження промислового ринку і діяльності підприємств промислової галузі.

Навіть підприємства, які виробляють споживчі товари, залучені до сфери економічних відносин промислового ринку. Але відомий фахівець у цій галузі Стів Мінетт зазначає: “…існує фундаментальна різниця між вимогами, що висуваються до маркетингу промислових товарів і до маркетингу споживчих товарів.” За думкою автора, відмінності в моделі поведінки людей при виборі і покупці товару «для себе» і покупки для потреб підприємства призвели до розділення маркетингу на маркетинг споживчого ринку і маркетинг промислового ринку. Кожен з них має свою специфіку і особливості маркетингового комплексу: товарів, цін, каналів розповсюдження і методів просування товару.


1. Поняття та сутність промислового ринку

Якщо підприємство пропонує свій товар на ринку організацій-споживачів, воно здійснює промисловий маркетинг.

Промисловий ринок – це ринок, на якому придбання товарів і послуг відбувається для подальшого використання в процесі виробництва, для перепродажу чи здачі в оренду.

Суб’єктами промислового ринку є:

1. виробничі підприємства, які закуповують товари для їх подальшого використання у виробничому процесі;

2. підприємства-посередники, що закуповують товари для їх подальшого перепродажу, маючи на меті отримання прибутку;

3. державні установи, що здійснюють закупівлю товарів для розв’язання різного роду соціальних проблем, завдань, виконання урядових програм тощо;

4. некомерційні організації, що закуповують товар для втілення певної ідеї у життя та її поширення у суспільстві.

Промисловий ринок складається з ринку продуктів виробничо-технічного призначення, ринку товарів народного споживання, що реалізуються оптом, і ринку промислових послуг. У розрізі промислового маркетингу, що розуміється як маркетинг, орієнтований на фірми, найбільший інтерес представляє маркетинг ПВТП, як найбільш складний.

Промисловий маркетинг можна визначити як діяльність у сфері ринку товарів виробничо-технічного призначення, направлену на просування цих товарів (ділових послуг) від підприємств, які їх виробляють до тих організацій і фірм, які набувають їх для подальшого використання у виробництві або перепродажу без зміни. Як зазначає А.Ковальов: “суть промислового маркетингу полягає в створенні для клієнтів споживчої вартості товарів і послуг, які направлені на задоволення потреб організацій і досягнення їх цілей” [9, c. 149].

Предметом промислового маркетингу є сукупність взаємин між діячами ринку, що виникають унаслідок їх ділової активності - відносин купівлі-продажу. Об'єктом промислового маркетингу є промисловий ринок. Суб‘єктами – виробники, посередники, банки, державні органи, агенти, брокери, фірми, що пропонують послуги, які офіційно діють на цьому ринку, вступають у відносини один з одним і здійснюють свою діяльність в рамках, передбачених законами України і статутами самих підприємств. Суб‘єкти промислового ринку взаємодіють між собою з метою отримання певного ефекту у формі прибутку - вони підписують угоди про спільну діяльність.

Промисловий маркетинг охоплює весь комплекс взаємин між господарюючими суб'єктами, здійснюваних у межах певної місцевості або галузі. Засоби просування, що використовують в промисловому маркетингу, такі ж як і в маркетингу для споживачів: реклама, стимулювання збуту, паблик рилейшнз, директ-маркетинг, особисті продажі. Але існує ряд особливостей. Ефективність цих засобів прямо залежить від типу ринку. Інша ситуація на промисловому ринку. Тут, завдяки наявності великої кількості спеціалізованих професійних видань, а особливо завдяки розвитку Інтернету, замовники добре інформовані про товар або послугу, його основні характеристики і додаткові можливості. Якщо у покупця не має потреби в товарі промислового значення, переконати його придбати товар практично неможливо. У цих умовах зростає роль іміджу (репутації) компанії, інформації про неї в спеціалізованої пресі і, зокрема, відгуків інших корпоративних клієнтів. Не секрет, що багато фірм, перш ніж зробити крупну закупівлю товарів тривалого користування, проводять своєрідну промислову розвідку (так званий моніторинг постачальників). Саме тому основний упор йде на брендинг, PR і особисті продажі, а вже потім реклама і стимулювання збуту.

Особливості сегментування виробничого ринку наведено на схемі 1 [1, c. 44-45].


2. Учасники промислового ринку та їх взаємодія

На промисловому ринку продаж і закупівля товарів виробничого призначення здійснюються здебільшого між підприємствами та організаціями, зокрема промисловими, торговельними, транспортними, будівельними, а також бюджетними установами, банками, страховими та інвестиційними компаніями, громадськими та некомерційними організаціями (рис. 2.4).

До основної групи учасників промислового ринку (ринку організацій) належать підприємства, які купують для власних потреб, перепродують чи здають в оренду ТВП, і без розвитку цих підприємств неможливе ефективне функціонування ринкової економіки.

Розвиток ринкових відносин передбачає вільну торгівлю як засобами виробництва, так і науково-технічними розробками, у тому числі й науково-технічними ідеями. Досвід промислово розвинених країн свідчить, що одним з найважливіших чинників структурної перебудови в умовах кризи і переходу до стабілізації виробництва є створення і правове регулювання ринку інновацій, на якому права на об'єкти промислової власності є товаром. Концепція розвитку національної системи охорони прав на об’єкти промислової власності передбачає вдосконалення законодавчо-нормативної бази у сфері надання та захисту прав на винаходи і корисні моделі. Розвиток патентної системи сприяє поширенню результатів інтелектуальної діяльності у формі товару, у тому числі через торгівлю патентами та ліцензіями.

Потрібно звернути увагу на те, що в 1993 р. Україна надавала пільги щодо оподаткування ліцензійної діяльності. Скасування державного стимулювання інноваційної діяльності негативно позначилося на формуванні національного ліцензійного ринку.

В Україні наявний значний потенціал у сфері нових технологій, нових конструкторсько-проектних розробок зі світовим рівнем якості. Це стосується передусім авіа- і ракетобудування, біотехнології та медицини, створення нових матеріалів і їх обробки.

Другу групу учасників промислового ринку становлять державні установи, які закуповують чи орендують товари, необхідні для виконання основних функцій управління (як у цивільному, так і у військовому секторі).

Здійснюючи закупівлю, державні установи перебувають під впливом тих самих факторів, що й покупці ТВП, зокрема організаційних, міжособистісних, індивідуальних, а також факторів навколишнього середовища. Як правило, державні установи віддають перевагу вітчизняним постачальникам. У свою чергу, постачальники не завжди задоволені методами закупівлі державних установ через тяганину, бюрократизм, великий обсяг канцелярської роботи, невиправдане регулювання, намагання одержати товар за найнижчими цінами, затягування часу для прийняття рішення.

Проте багато підприємств, компаній, які задовольняють потреби державних установ у товарах, з певних причин у цьому разі не застосовують маркетинговий підхід тією мірою, як, скажімо, при задоволенні попиту інших промислових підприємств.

У багатьох зарубіжних компаніях ("BritishAerospace", "EastmanKodak", "Goodyear" та ін.) створено спеціальні відділи маркетингу для роботи з державними установами. Ці відділи пропонують власні варіанти задоволення потреб державних установ, не чекаючи на заявку від них, пропонують зваженіші та обгрунтованіші ціни на торгах, збирають інформацію про конкурентів, знаходять переконливіші аргументи на користь компетентності своєї компанії.

Третьою групою учасників промислового ринку є некомерційні організації (школи, лікарні, в'язниці, спортивні заклади, молодіжні організації тощо).

Ці організації надають суспільству різні послуги і отримують від держави дотації. Вони різняться за призначенням і тим, хто їх фінансує. Більшість некомерційних організацій мають незначні бюджети і орієнтовані на певну категорію клієнтів, що, у свою чергу, передбачає закупівлю недорогих товарів, проте не найнижчої якості. Товари закуповуються не для отримання прибутку, а для надання відповідних послуг. Наприклад, у школах України з весни 1999 р. для учнів введено безкоштовне забезпечення склянкою молока чи фруктового соку. Проведення національних чи молодіжних свят супроводжується врученням його учасникам подарунків, виступами художніх колективів та влаштуванням феєрверків. Усе це так само потребує закупівлі відповідних товарів (оргтехніки, сувенірів, костюмів), залучення правоохоронців для підтримання порядку тощо.

Деякі підприємства за кордоном створюють окремі підрозділи з метою задоволення потреб некомерційних організацій.


3. Розвиток споживчого ринку промислових товарів в Україні

Ринок – це організована структура, де «зустрічаються» виробники і споживачі, продавці і покупці, де в результаті взаємодії попиту споживачів (попитом називається кількість товару, яку споживачі можуть купити за певною ціною) і пропозиції виробників (пропозиція – це кількість товару, що виробники продають за певною ціною) встановлюються і ціни товарів, і обсяги продажів [10].

Споживчий ринок – це сукупність окремих фізичних і юридичних осіб, які купують товари і послуги для власного споживання. Це один із сегментів (підсистем) ринкової економіки, який характеризує сукупність соціально-економічних відносин виробника і споживача, що формуються у процесі купівлі-продажу (оренди) споживчих товарів та послуг для кінцевого (особистого) споживання. У соціально-економічному плані споживчий ринок – це сукупність економічних відносин між покупцями та продавцями споживчих товарів і послуг, у результаті взаємодії яких формується кінцевий попит, пропозиція і ціна на них [11].

На споживчому ринку відбувається обмін товарів особистого споживання (їжі, одягу, взуття, автомобілів, предметів домашнього вжитку та інші). Продавцями тут є фірми та окремі товаровиробники, що виробляють ці товари і надають послуги. Основна маса товарів реалізується через посередників. Ринок предметів споживання безпосередньо відображає взаємодію виробництва та споживання, попиту й пропозицій товарів.

Економіка України історично формувалася вигідним географічним положенням, наявністю чорноземних ґрунтів, значними покладами природних копалин, високопродуктивною працею людей. Ці фактори забезпечили Україні високий рівень розвитку в порівнянні з іншими республіками колишнього СРСР. На момент проголошення незалежності Україна мала одні з найкращих показників ВВП, промислової й сільськогосподарської продукції на душу населення.

В Україні виробляли близько 5% промислової продукції планети: 1/10 чавуну; 1/11 сталі; 1/12 видобутку кам’яного вугілля.

У той же час структура економіки у 80–90-х роках ХХ століття відзначалася нераціональністю, дуже великою питомою вагою галузей важкої промисловості, машинобудування. Більше ніж 80% промислового виробництва не мало повного технологічного циклу, а частина кінцевого продукту й споживчих товарів була дуже низькою [1].

Тому, почавши реформування економіки після здобуття незалежності у 1991 році, Україна зіштовхнулася з досить серйозними труднощами в перебудові економіки та у становленні ринкових відносин.

Починаючи ринкові реформи, Українська держава нібито прагнула здійснити радикальні структурні зрушення в економіці України на користь випереджаючого розвитку галузей, які працюють на задоволення потреб людини і насичення внутрішнього споживчого ринку, тобто перейти від планової до соціально орієнтованої економічної структури і відповідного устрою всього суспільства. І це не одна з кардинальних проблем соціально-економічної політики демократичної держави.

Проте за попередні роки майже жодного кроку в цьому вирішальному напрямі структурного трансформування економіки зробити не вдалося. Досить навести дані Мінстату України про динаміку пропорцій у співвідношенні виробництва (група «А») і виробництва предметів споживання (група «Б») у фактичних і порівняльних цінах (табл. 1).

У фактичних цінах частка виробництва засобів виробництва не тільки не зменшилась, а навпаки – зросла до 76,1%, а частка виробництва предметів споживання – впала до 23,9%, тобто тенденція є прямо протилежною тій, якої прагнули. Розрахунки за порівняльними цінами дали збільшення випуску предметів споживання в 1994 році лише на 2,8 процентного пункту, за відповідного зменшення частки виробництва засобів виробництва.

Але такі, вкрай незначні, структурні зміни не справили відчутного впливу на стан внутрішнього споживчого ринку, за рахунок власних товаровиробників. Його насиченість формується переважно за рахунок імпорту, який витісняє з ринку вітчизняні товари. Таким чином, поки що переорієнтація промислової структури в соціальному напрямі не відбулася.

У 1992–1993 pp. тривав процес спрацювання основних фондів у машинобудівній галузі. Технічне переоснащення в умовах економічної кризи неможливе, а тим більше за нестримного зростання цін на нові технології. Дедалі більше концернів, асоціацій, окремих підприємств стають неплатоспроможними. Вони не мають фінансових можливостей приділити належну увагу технічному розвиткові, введенню у виробництво найновіших досягнень науки і техніки. До того ж більшість заводів і фабрик стали боржниками, їхні борги становлять 247 трлн крб. Держава неспроможна надати належну допомогу розвиткові важкої промисловості, адже 2/3 бюджетних асигнувань вона сплачує Росії, іншим країнам за енергоносії. Така ситуація дуже небезпечна, адже 68% загального обсягу товарного виробництва припадає саме на важку промисловість.

Загальна тенденція спаду виробництва в усіх галузях промисловості зберігалася і 1994 pоку. За шість місяців у паливній галузі порівняно з 1993 p. він становив 36%, у чорній металургії – 34,8, хімічній – 37,7, машинобудівній – 46,6, деревообробній – 42,3, будівельних матеріалів – 48,4, легкій – 50,7, харчовій – 4,8% [1].

Отже, можна зробити висновок, що 1991–1994 рр. стали роками лібералізації й обвального падіння виробництва.

З 1994 року уряд визначив загальну стратегію стартового етапу економічних реформ та механізми подолання глибокої кризи української економіки.

Реалізовано основні організаційно-економічні заходи щодо створення ринкової інфраструктури: сформовані та вдосконалені фінансова і митна системи, фондовий ринок, здійснено приватизацію й демонополізацію основних секторів економіки, створено конкурентне середовище, обмежено державне втручання в економіку, забезпечено вплив органів влади на економічні процеси, управління ними, контроль за розподільними відносинами.

Отже, етап 1995–1998 років можна назвати етапом активізація протидії кризовим процесам і призупинення темпів падіння економіки.

Основні досягнення етапу: зниження інфляції, макроекономічна стабілізація, зупинка падіння виробництва.

Прямі іноземні інвестиції в 1995–1998 роках збільшилися в 5,8 разу. Кількість підприємств з іноземними інвестиціями збільшилася в 3,3 разу й досягла 7 тисяч. Щорічні темпи приросту інвестицій становили в середньому 28%.

Розпочався активний спад виробництва, що призвело до збільшення цін на продукцію (рис. 2).

Починаючи з 1991 року, ціни стрімко зростали, і тільки з 1994-го року після активних упроваджень уряду певних заходів призвели до збільшення продукції і зменшення цін [3].

У 1999–2004 роках починається стабілізація виробництва й економічне зростання. Уже в другій половині 1999 року економічна стабілізація й зростання відновилися й були зафіксовані позитивні параметри практично за всіма показниками економіки. 2000 рік став переломним в економічній динаміці. Після десятилітнього економічного спаду динамічно розвивається промисловість, обсяги виробництва якої зросли більш ніж на 60%.

Інтенсивно розвивалися орієнтовані на експорт галузі, що пояснюється високим рівнем цінової кон’юнктури на металопродукцію на світовому ринку. Першочерговим завданням нової влади після президентських виборів 2004 року було здійснення економічних перетворень – оперативна реалізація ефективних і соціально чутливих реформ на макро- й мікрорівні в різних сегментах економіки [9].

Головні дії влади були спрямовані на зміцнення макроекономічного становища, на забезпечення фінансової стійкості й інвестиційної привабливості, поглиблення інтеграційних процесів, формування інституту ефективної приватної власності, підвищення продуктивності базових галузей, боротьбу з корупцією, лібералізацію й прозорість державного управління економікою на всіх рівнях.

У грудні 2006 року обсяги виробленої промислової продукції збільшилися щодо грудня 2005-го на 12,0%. За 2006 рік приріст виробництва в промисловості становив 6,2%, що вдвічі перевищує цей показник у 2005-му.

Значний вплив на поліпшення динаміки промислового виробництва мали металургія й обробка металу (приріст 8,9% проти падіння 1,5% у 2005 році), а також машинобудування (приріст 11,8% проти 7,1%) [1; 3].

Збільшення випуску продукції спостерігалося за всіма основними видами діяльності, крім виробництва коксу і продуктів нафтопереробки та легкої промисловості.

Істотно збільшили обсяги продукції проти 2005 року підприємства з випуску автомобільного транспорту (на 36,6%), контрольно-вимірювальної апаратури (на 28%), машин для металургії (на 17,8%). Перевищено показник 2004-го виробництва машин для переробки сільськогосподарських продуктів на 14%, електричних машин й апаратури – на 11,6%, побутових виробів – на 4,1% [3].

За підсумками 2006 року, отримано приріст продукції у порівнянні з 2005-м на підприємствах із виробництва чавуну, сталі й феросплавів (8,4%), труб (12,8), інших видів первинної обробки чавуну й сталі (12,6), кольорових металів (2,6), металевого лиття (3,1%), обробки металів (13,9%).

За 2006 рік виплавлено 32,9 млн тонн чавуну, 27,9 млн тонн сталі, 13,7 млн тонн напівфабрикатів, отриманих безперервним литтям, випущено 22,4 млн тонн готового прокату, 2,8 млн тонн труб і профілів пустотілих із чорних металів [3].

У 2006 році в галузі на 3,2% перевищено обся-ги виробництва 2005 року. Ріст обсягів виробництва спостерігався в хімічній промисловості на 0,9%, при цьому у виробництві базової хімічної промисловості – на 1,7%, фармацевтичному виробництві – на 6,5%, виробництві мила, парфумів, очисних і полірувальних препаратів – на 3,1%.

Приріст продукції зафіксовано у виробництві гумових і пластмасових виробів, відповідно на 0,8 і 15,8%. У 2006 році зроблено 7,1 млн шт. шин, 5,1 млн тонн аміаку синтетичного, 2,6 млн тонн азотних мінеральних або хімічних добрив, 183 тис. тонн каустичної соди, 165 тис. тонн оцтової кислоти [3].

У 2006 році обсяги виробництва збільшилися на 10% у порівнянні з 2005-м. Серед основних видів діяльності галузі приріст продукції отримано у виробництві жирів (25,3%), цукрової, м’ясної й тютюнової промисловості (відповідно 34,9, 13,6 і 9,5%), у переробці овочів і фруктів (11,8%), у виробництві напоїв (9,6%), макаронних виробів (7,3%), у кондитерській промисловості (0,7%).

У 2006 році в порівнянні з 2005-м досягнуто приріст на 5–11% у випуску вовняних тканин, килимів і килимових виробів, жіночих спідниць. У виробництві шкіри й взуття отримано приріст продукції (10,3%). У 2006 році випущено 19,1 млн пар взуття [1].

Загальний обсяг продукції сільського господарства в 2006 році проти 2005-го збільшився на 0,4%, у тому числі в сільськогосподарських підприємствах – на 4,2%, а в господарствах населення відбулося його скорочення на 2,1% (у 2005-му – на 1,0%), що свідчить про поступове зменшення частки господарств населення у виробництві сільськогосподарської продукції [1].

Загальний обсяг реалізованої аграрними підприємствами власної зробленої продукції в 2006 році у порівнянні з 2005-м збільшився на 7%, у тому числі продукції рослинництва – на 4%, продукції тваринництва – на 12%. Частка продукції рослинництва в загальній вартості реалізованої продукції становила 61%, тваринництва – 39% [1].

Важливим фактором зростання залишається активне розширення споживчого попиту домогосподарств. Зростання наявних доходів населення становить 13,7%.

Щодо цінової динаміки, то цільовим показником Уряд визначає індекс споживчих цін на рівні 109,5% [9].

Досягнення зазначеного показника відбуватиметься в умовах:

– розширення пропозиції за рахунок зростання обсягів вітчизняного виробництва, що зни-зить вплив продовольчої інфляції;

– цінової стабілізації в більшості країн світу та країн-сусідів;

– посилення конкуренції на внутрішньому ринку та його відкритості для імпортних товарів, зважаючи на спрощення режиму ліцензування імпорту та інших умов, пов’язаних з членством України в СОТ [12].


Висновки

Сучасна ринкова економіка являє собою складний організм, що складається з величезної кількості різноманітних виробничих, комерційних, фінансових та інформаційних структур, що взаємодіють на фоні розгалуженої системи правових норм бізнесу і об’єднуються єдиним поняттям – ринок.

Питання нормалізації споживчого ринку промислових товарів сьогодні для багатьох регіонів світу, у тому числі й нашої держави, є надзвичайно актуальним. В економіці України проблема збалансованості попиту й пропозиції, споживчого ринку в цілому породжується диспропорціями відповідних підрозділів суспільного виробництва. Колишня командно-адміністративна система відвернула виробництво від потреб людини, підпорядкувала його інтересам воєнно-промислового комплексу.

За часів незалежності України споживчий ринок промислових товарів був встановлений як на макро-, так і на мікрорівні. Макроекономічний рівень структурної перебудови пов’язаний із провадженням змін у структуру ринку і створенням відповідних умов для прогресивного розвитку економіки та її галузей. На цьому рівні структурна промислового виробництва спрямована на комплексне перетворення усіх видів структур до вимог ринкової економіки та урядової промислової політики.

Зміни на мікроекономічному рівні структурних реформ передбачають управління окремими суб’єктами підприємництва, видів їх діяльності, організації, асортименті товарної політики. Метою структурної перебудови є формування в підприємництві спроможності належним чином реагувати на зміни в зовнішньому середовищі, підвищення життєздатності та прибутковості підприємства й створення такої структури, в якій би був цілком зрозумілий внесок кожного підрозділу в загальний результат діяльності суб’єкта (виділення виробництва, здатних здійснювати самостійну господарську діяльність, які мають стійкий ринковий попит на вироблену продукцію).


Список використаної літератури

1. Жаліло Я. А. Внутрішній ринок України в контексті економічної безпеки // Матеріали круглого столу «Проблеми забезпечення економічної безпеки і сталого розвитку України». – 1999. – № 1. – С. 44–49.

2. Самуэльсон П. Є. Экономика: Пер. с англ.: В 2 т. – М.: Алгон, 1994. – Т. 1. – 333 с. – Т. 2. – 415 с.

3. Гребньов М. Г. Словник ключових термінів з дисципліни «Маркетинг». – К.: КНЕУ, 2003. – 80 с.

4. Промисловість України у 2001–2007 рр.: Статистичний збірник // Інформаційна довідка Держкомстату. – 2008. – 300 с. – Доступний з: www.ukrstat.gov.ua.

5. Данилишин Б. М. Високі темпи зростання економіки у 2009 році – результат активізації процесів реструктуризації виробництва, досягнення цінової стабільності та підвищення рівня добробуту населення. – К., 2009. – Доступний з: www.gov.ua/control/.

6. Про Концепцію розвитку внутрішньої торгівлі України: Постанова КМУ від 20 грудня 1997 року, № 1449. – Доступний з: www.zakon.rada.gov.ua.

7. Лукінов І.Структуроутворюючі процеси в ході реформи // Економіка України. – 1996. – № 3. – C. 11–30.

8. Головаха Є. І. Економічні реформи і масова свідомість в Україні // Моніторинг економіки України. – 2000. – № 3 (46). – С. 8–17.

9. Геєць В. М. Економіка України: підсумки перетворень та перспективи зростання. – К.: Форт, 2000. – С. 149–186.

10. www.me.kmu.gov.ua.

11. www.bank.gov.ua.

12. www.ukrstat.gov.ua.

Схожі роботи
Кооперація великого і малого бізнесу
Субконтрактинг як спосіб організації виробництва.Кластерні об’єднання підприємств.Поняття та особливості кооперації малого та великого підприємництва...
Спрацювання, амортизація та відтворення основних фондів. Оцінка рівня економічної безпеки підприємств
Оцінка рівня економічної безпеки підприємств.Методи нарахування амортизації основних засобів.Поняття спрацювання, амортизації та відтворення основних фондів...
Системи технологій
Виробничий процес, його структура та цілі. Системи технологій в електроенергетиці, їх вплив на екологію.Схема елементів виробничого процесу...
Основні форми підприємства та їх класифікація
Організаційно-правові форми підприємств. Класифікація підприємств...