Європейська інтеграція: чинники та основні структури формування європейської єдності

Вступ.

1. Передумови поглиблення і прискорення європейської інтеграції та участь в ній України.

2. Інтеграційні процеси в Європейському Союзі, основні структури формування європейської єдності.

Висновки.

Список використаної літератури.


Вступ

Інтеграція України до нової Європи відбувається в процесі реорганізації ЄС і прийняття його спільної Стратегії щодо України. Нашу держава активно підтримують Німеччина, Франція, Італія, Іспанія та інші країни, допомагаючи економічно й політично. Формується нова цілісна Європа XXI століття для вирішення спільних завдань соціально-політичного, економічного і культурного розвитку. Геополітичне становище України зумовлює її активну участь в європейській політиці.

Українсько-російські відносини треба розглядати як складний багатовимірний процес, що має як сфери співробітництва, так і, водночас, сфери конкуренції чи навіть прямого протистояння. З посиленням тенденції до формування в Україні громадянського суспільства, сучасної української політичної нації значення етнічного фактору в соціальному, політичному і культурному житті дещо зменшується. Україна не може бути відстороненою від Росії. Ми зв’язані з нею економічно. Нова міжнародна реальність визнає наші сучасні геополітичні пріоритети і один з них –– зміцнення довіри і співпраці з Росією. Для України стан її відносин з Росією ще тривалий час багато в чому визначатиме її майбуття, тобто самоутвердження як незалежної держави.

Україна прагне в рамках СНД налагодити ефективне співробітництво з країнами цього об’єднання на двосторонній основі, реалізувати свої національні інтереси. Українська держава виступає за реформування СНД, створення ґрунтовної політико-правової бази Співдружності, ефективної системи економічного співробітництва. Україні доводиться взаємодіяти з країнами СНД на різних рівнях –– в цілому в рамках Співдружності, в системі двосторонніх домовленостей і договорів та в межах регіональних об’єднань, яким є, наприклад, ГУУАМ. Невикористаними залишаються резерви на всіх визначених рівнях.


1. Передумови поглиблення і прискорення європейської інтеграції та участь в ній України

В сучасному житті України євразійський і південний вектор її геополітики займають надзвичайно важливе, особливе місце. Дійсно, український народ має багато спільного з російським в галузі культури, історії, світобачення і на протязі тривалого часу був невід’ємною складовою частиною спільного величезного державного утворення. Сучасна Російська Федерація з геополітичної точки зору є “серцем світу” і налагодження з нею рівноправних, дружніх стосунків і взаємовигідного співробітництва залишається стратегічним зовнішньополітичним завданням України.

Відзначається, що спільність політичної історії об’єднує наші народи, та водночас дає підстави для протистояння у вирішенні окремих проблем. Сучасна концепція, побудована на принципах рівноправності і цивілізованості, має допомогти на конструктивній основі вирішити всі спірні питання. Подальший розвиток і збагачення наших стосунків пролягає через успішне здійснення європейського геополітичного напряму. Більш того, через ці стосунки Україна може зробити внесок в європейський вектор Росії.

Після проголошення незалежності України в галузі українсько-російських відносин відбулися докорінні соціально-політичні зрушення, виникло дуже багато складних проблем, які вже вирішені чи мають бути вирішені.

Значно відрізнялися характер і спрямованість стратегії України та Росії, їх моделі національної безпеки. Якщо для розвитку незалежної України одним із нагальних питань постало практичне забезпечення принципу багатовекторності її геополітики, то Росія орієнтувалася насамперед на збереження статусу великої держави, реінтеграції країн СНД. На взаємовідносини України та Росії впливають не лише об’єктивні, а й суб’єктивні фактори і насамперед розстановка сил в еліті суспільства.

Інша проблема мала геоекономічний характер і полягала в тому, що Україна майже цілком залежала від Росії в забезпеченні паливно-енергетичними ресурсами. Російська монополія на енергоносії посилювала залежність Києва від Москви, оскільки остання отримувала можливість не тільки економічного, але й політичного тиску на Україну та її державне керівництво.

Таким чином, аналіз українсько-російських взаємин в новому геополітичному просторі, зроблений дисертантом, показує що існує багато об’єктивних чинників, які всупереч всім ідеологічним нашаруванням зумовлюють необхідність всебічної активної співпраці двох сусідніх країн, спрямовують їх до створення нового геополітичного середовища на цивілізованих принципах рівності та взаємодопомоги[7, c. 346-347].

По-перше, це наша традиційна близькість до Росії в територіальному, економічному та історико-культурному плані, значний відсоток етнічних росіян серед населення України.

По-друге, при розробці сучасної геостратегії українсько-російських відносин, треба враховувати, що в соціально-політичних процесах дуже часто після рішучого прояву однієї тенденції розвитку, наприклад, відцентрового руху, може за принципом маятника тою чи іншою мірою проявитися “відкатна хвиля”, тобто протилежна, доцентрова тенденція.

По-третє, при визначенні сучасної геополітичної стратегії треба мати на увазі ще один об’єктивний чинник. Україна розташована на межі двох цивілізацій, між Сходом і Заходом, належить до них обох і ця обставина іноді буквально розриває наше суспільство, позбавляє його єдності та злагоди.

На сучасному етапі розвитку Української держави важливе значення набуває її співробітництво з країнами Співдружності Незалежних Держав. У контексті європейського вибору України особливо значний інтерес являє співробітництво з країнами європейської частини Співдружності та закавказьких країн, які прагнуть інтегруватися до Європи. Певну роль має відігравати і розвиток взаємовідносин з азійськими країнами СНД, які прагнуть налагодити плідні контакти з країнами Європи та інших регіонів.

Розробка і узагальнення процесів взаємовідносин України з країнами СНД дає можливість чіткіше визначити геополітичний простір, у якому перебуває Україна, виділити пріоритети її геостратегії щодо колишніх союзних республік, визначити, яким чином забезпечити свої національні інтереси в СНД, інтенсифікувати процес входження в Європу країн європейської частини Співдружності, закавказьких держав, сприяти налагодженню контактів азійських країн з європейськими.

Правовий аналіз внутрішнього євроінтеграційного розвитку та участь в ній України має велике значення у зв’язку з підготовкою нашої держави до переговорів щодо нової угоди, яка визначить договірно-правові рамки подальших відносин з ЄС.

На даний час відносини України з ЄС регулюються Угодою про партнерство та співробітництво між Україною та ЄС і його державами-членами від 14 червня 1994 р. і характеризуються рівнем «партнерства та співробітництва». Однак у зв’язку із закінченням першого 10-річного терміну чинності УПС у лютому 2008 р. її має замінити нова угода[8, c. 2].

Водночас, слід наголосити, що прийняття Плану дій Україна – ЄС на 2005-2007 рр., який є важливим інструментом співробітництва між сторонами, зумовлене необхідністю поступової трансформації відносин між Україною та ЄС з „партнерства та співробітництва” на якісно новий, вищий рівень інтеграції. До того ж у самому Плані дій зазначається, що “розширення ЄС дає можливість для України та Європейського Союзу розвивати якомога тісніші відносини, що виходитимуть за рамки співробітництва до поступової економічної інтеграції та поглиблення політичного співробітництва”. Інтеграційний досвід ЄС свідчить про те, що наступним етапом інтеграції, після “партнерства і співробітництва”, є „асоціація”. Однак, укладаючи угоди про асоціацію, ЄС застосовує диференційований підхід.

Зокрема, метою Угод про асоціацію ЄС з країнами Середземномор’я (Середземноморські угоди) є створення зони вільної торгівлі, економічна, соціальна і культурна співпраця. Виняток становить Туреччина, угода про асоціацію з якою засновує митний союз із ЄС та забезпечує доступ Туреччини до внутрішнього ринку ЄС протягом перехідного періоду. У свою чергу, для Західних Балкан (зокрема, Хорватії та Македонії) ЄС передбачено процес стабілізації та асоціації, що включає різні рівні: стратегічний та політичний; інституційний; економічний; фінансовий. До окремої групи слід віднести угоду про асоціацію з Чилі, метою якої є заснування політичної та економічної асоціації з ЄС.

З державами Центральної та Східної Європи (новими державами-членами) ЄС у 90-ті роки укладав Європейські угоди, які засновували асоціацію між сторонами. Саме угоди про асоціацію європейського типу стали передумовою для набуття повноправного членства країнами Центральної та Східної Європи в ЄС.