Рівноважний обсяг виробництва і рівноважний рівень цін. Зміна рівноваги

1. Рівноважний обсяг виробництва і рівноважний рівень цін. Зміна рівноваги

2. Грошовий ринок і попит на гроші

3. Сукупність різних концепцій бюджетного дефіциту

4. Екстинсивне і інтенсивне економічне зростання та його чинники

5. Зовнішня торгівля і основні форми торгових бар’єрів

6. Що таке політика “дешевих грошей”?

Список використаної літератури

1. Рівноважний обсяг виробництва і рівноважний рівень цін. Зміна рівноваги

Теорію загальної економічної рівноваги розробив відомий швейцарський економіст і математик Л. Вальрас (француз за походженням). Він виходив практично з класичного мікроекономічного постулату про егоїстичні прагнення окремих людей і фірм, що оптимізують споживання та доход (прибуток). Теоретик загальної економічної рівноваги дійшов висновку, що будь-яка ринкова економіка прагне до рівноваги у вигляді тенденцій. При цьому він обґрунтовує тезу, що обмін є тим інструментом, завдяки якому можна реалізувати взаємозалежність і досягти взаємоузгоджених пропорцій. Л. Вальрас стверджує, що загальна рівновага потребує наявності певних умов, серед яких він насамперед називає вільну конкуренцію, рівність усіх покупців на ринку, незмінність економічних ситуацій, замкненість економічних систем тощо. Ці умови загальної рівноваги існують в ідеалі як потенційна можливість і не більше. Вальрасова модель рівноваги національної економіки — це теоретична нормативна модель загальної макроекономічної рівноваги. Вона допомагає виявити систему функціональних залежностей, механізм формування рівноважних цін, з'ясувати, чому саме ринкова економіка прагне досягти загальної рівноваги, тощо. Однак на практиці умови, запропоновані Вальрасом, не реалізуються повністю. Адже загальний рівноважний стан економіка може спостерігатися за наявності структурних диспропорцій і не спостерігатится при прогресивній структурі. Проте теорія загальної макроекономічної рівноваги, розроблена Л. Вальрасом, є значним внеском у розвиток сучасної теорії та практики досягнення повної рівноваги національної економіки.

Теорія загальної макроекономічної рівноваги Л. Вальраса була доповнена та удосконалена Дж. Кейнсом і неокласиками.

Економічна рівновага не є явищем статичним. її компоненти динамічні: вони розвиваються і наповнюються новим змістом. Економічна рівновага ще й відносна, адже іноді вона переривається. Це пов'язано з тим, що економіка перебуває в постійному русі, розвитку, що супроводжується зміною фаз економічного циклу, економічної кон'юнктури, доходів тощо. При цьому варто зазначити, що економічна рівновага — це такий стан національної економіки, до якого вона постійно повертається відповідно до своїх власних закономірностей. Через це рівноважний стан може тільки умовно розглядатися як статична загальна рівновага в національній економіці.

У довгостроковому періоді ціни на товари, заробітна плата і процентні ставки гнучкі і здатні вільно зростати або знижуватись до значень, необхідних для врівноваження попиту і пропозиції. Тому рівноважний рівень цін довгострокової сукупної може змінюватись у будь-якому напрямку.

2. Грошовий ринок і попит на гроші

Грошовим ринком звичайно називають особливий сектор ринку, на якому здійснюється купівля та продаж грошей як специфічного товару, формуються попит, пропозиція та ціна на цей товар.

На перший погляд може скластися враження, що купівля-продаж грошей, а отже й особливий грошовий ринок, - це нонсенс, оскільки гроші слугують загальним еквівалентом і обмінювати їх на гроші немає сенсу. Якщо ж їх купувати-продавати у формі обміну на звичайні товари, то для цього окремий ринок не потрібний, бо такий обмін систематично здійснюється на звичайних товарних ринках. Проте гроші тут не є цільовим об'єктом ринкових відносин. Ними виступають матеріальні блага - продукти праці та ресурси, які одним суб'єктам ринку потрібно продати, а іншим - купити. Гроші виконують тут допоміжну, інструментну роль, обслуговуючи обіг цих благ. При цьому покупці товарів, які віддають за них свої гроші, повністю втрачають право власності на них, оскільки одержують у власність еквівалентну вартість у товарній формі. З іншого боку, продавці товарів отримують у повну свою власність еквівалентну суму грошей і розпоряджаються нею без будь-якого зв'язку з проданими товарами. Тому такі ринки справедливо називають товарними, а не грошовими.

Специфіка грошей як абсолютно ліквідного товару зумовлює істотну специфіку їх переміщення між суб'єктами грошового ринку, а також усіх інструментів та самого механізму функціонування цього ринку. Традиційні поняття "продаж" і "купівля", що склалися на товарних ринках, неприйнятні для грошового ринку. Самі гроші виступають тут зовсім в іншому статусі порівняно з товарними ринками. Іншого змісту набувають і такі ринкові явища, як ціна, попит, пропозиція.

Передача грошей від одного суб'єкта грошового ринку до іншого набуває сенсу лише тоді, коли у одного з них вони є вільними і немає потреби їх витрачати на купівлю матеріальних благ, а в іншого їх немає взагалі і немає матеріальних благ, від продажу яких потрібні гроші можна було б одержати. Здійснюється така передача або у формі прямої позички під зобов'язання повернути кошти у встановлений строк, або у формі купівлі особливих фінансових інструментів (облігацій, акцій, векселів, депозитних сертифікатів тощо). Таку передачу грошей лише умовно можна назвати купівлею чи продажем.

Ця умовність виявляється передусім у тому, що власник грошей (продавець) при передачі їх своєму контрагентові не втрачає права власності на відповідну суму грошей (а тільки право розпоряджатися ними) і може повернути їх у своє розпорядження на заздалегідь визначених умовах. Більше того, у момент передачі грошей контрагенту продавець не одержує їх реального еквівалента, тобто продаж грошей не є еквівалентною операцією, як на товарних ринках. Відповідно покупець грошей не одержує на них права власності, а тільки право розпорядження ними як ліквідністю, і то тимчасово, на певний період. Тому покупець грошей не відчужує на користь продавця еквівалентну суму вартості в товарній формі[6, c. 32-34].

Принципово змінюються статус грошей і цілі їх купівлі-продажу на грошовому ринку. З допоміжного засобу обігу товарів на товарних ринках гроші перетворюються тут у визначальний об'єкт ринкових відносин, у їх самоціль. На грошовому ринку власник грошей хоче передати їх у чуже розпорядження прямо, а не в обмін на реальне благо, а покупець хоче одержати їх у своє розпорядження на таких же засадах. Тому на цьому ринку вартість переміщується між його суб'єктами лише в грошовій формі, в односторонньому порядку з поверненням до власника. А метою такого переміщення грошей стає одержання додаткового доходу, а не купівля-продаж товарної вартості. Продавець грошей прагне одержати додатковий дохід, що називається процентом (процентним доходом), як плату за тимчасову відмову від користування цими грошима і передачу цього права іншій особі. Покупець грошей має намір одержати додатковий дохід від розширення виробничої чи комерційної діяльності, використавши отриману у своє розпорядження додаткову суму грошей.

Завдяки вказаним особливостям грошового ринку продаж грошей тут виступає у формі передачі цих грошей їх власниками своїм контрагентам у тимчасове користування в обмін на такі інструменти, які надають їм можливість зберегти право власності на ці гроші - відновити право розпорядження ними та одержати процентний дохід. Відповідно купівля грошей є формою одержання суб'єктами ринку у своє розпорядження певної суми грошей в обмін на вказані інструменти.

Такий механізм купівлі-продажу грошей зумовлює важливу роль спеціальних інструментів у функціонуванні грошового ринку. Вони покликані забезпечити на цьому ринку рух визначального об'єкта - грошей. З цього погляду роль зазначених інструментів аналогічна ролі грошей на товарних ринках.

За своїм характером усі інструменти грошового ринку є певними зобов'язаннями покупців перед продавцями грошей. Залежно від виду зобов'язання їх можна поділити на неборгові і боргові. До неборгових належать зобов'язання з надання права участі в управлінні діяльністю покупця грошей та в його доходах, завдяки чому за продавцем грошей зберігається не тільки право власності на них, а й певною мірою і право розпорядження ними. Такі зобов'язання мають форму акцій. До цієї групи можна віднести також деривативні інструменти, інші функціональні угоди (наприклад страхові). До боргових відносять усі зобов'язання, за якими покупець грошей зобов'язується повернути продавцеві одержану від нього суму і сплатити по ній дохід. Такими зобов'язаннями оформляються операції купівлі-продажу грошей з передачею права розпоряджатися ними на певний строк. Щоб відновити це право за продавцем грошей, потрібно повернути відповідну суму грошей в його розпорядження (готівкою чи перерахуванням на його поточний рахунок) з одночасним погашенням бо