Соціологія праці і соціальний контроль

Вступ.

1. Поняття соціології праці та її предмет вивчення.

2. Сутність соціального контролю, його призначення.

3. Громадська думка як елемент соціального контролю.

Висновки.

Список використаної літератури.


Вступ

Cоціологія праці — спеціальна соціологічна теорія, галузь соціології, що вивчає трудову діяльність як соціальний процес, як необхідну умову життєдіяльності людини і суспільства, а також розглядає соціальні чинники підвищення ефективності праці, вплив науково-технічних і соціальних умов на ставлення людей до неї.

Вітчизняний соціолог В.Полторак виокремлює три складові предмета соціології праці:

соціальні закономірності взаємодії людей із засобами і предметами праці, зокрема, механізми дії і форми прояву цих закономірностей у діяльності трудових колективів і особистості. Це проблеми, зв’язані з діяльністю людини й колективу за умов науково-технічної революції, комплексної механізації та автоматизації трудових процесів, зі ставленням людей до роботи на конвеєрі, за екстремальних умов (на висоті, у темряві, на хімічному виробництві, за підвищеного рівня радіації тощо);

ставлення людини й колективу до праці, її змісту, характеру, умов. Ідеться насамперед про мотиватори ставлення до праці, зв’язані з матеріальною заінтересованістю, змістом праці, взаєминами в колективі тощо, тобто суто соціологічні проблеми;

соціальна організація підприємства, колективу, тобто та особлива система відносин, яку утворює сукупність позицій, ролей, цінностей, взаємодіючих між собою працівників. Це проблеми структури трудового колективу, його функцій, взаємин між членами колективу, зокрема між підлеглими і керівниками, проблеми керівництва й лідерства, соціально-психологічного клімату, конфліктів тощо.


1. Поняття соціології праці та її предмет вивчення

Соціологія праці — галузева соціологія, споріднена з іншими науками про працю на основі спільності об'єкта дослідження — трудової діяльності. Проте аспект вивчення праці (предмет науки) у соціології вирізняється і полягає у вивченні особливих соціально-трудових відносин, а саме тих, що виникають у результаті взаємодії людей у процесі праці.

Соціологія праці — це соціологічна наука середнього рівня (галузева соціологія), яка соціологічними методами досліджує один з основних видів соціальних відносин — соціально-трудові відносини або відносини у сфері праці, сукупність яких створює, тобто фактично й становить соціальне життя в цій важливій сфері.

Основними категоріями, якими оперує соціологія праці, є праця, зміст і характер праці, умови праці, трудова ситуація, соціально-трудові відносини, трудова адаптація, мотивація праці, стимулювання трудової діяльності, соціальний контроль трудової поведінки, соціально-трудова мобільність, соціальні резерви, соціальні технології та соціальне управління в трудовому колективі.

Соціологи розглядають трудовий колектив як соціальну організацію і як соціальну спільноту. Нагадаємо, що соціальна організація — це насамперед сукупність позицій, цінностей, ролей взаємодіючих індивідів, а соціальна спільнота — це сукупність індивідів, що характеризується відносною цілісністю, є самостійним суб’єктом соціальний дій і виконує певну спільну діяльність. Трудовий колектив як соціальна організація є різновидом соціального інституту, і йому притаманна управлінська ієрархія.

Трудовий колектив як соціальна спільнота є елементом соціальної структури суспільства, і йому притаманний розподіл на соціальні групи.

У цілому трудовий колектив — це група людей, що об’єднані для спільної соціально значущої та корисної для суспільства трудової діяльності, кінцеві результати якої залежать від кожного і яка зумовлена певною системою економічних, соціальних і психологічних відносин. Колектив характеризується спільними інтересами і цілями, почуттям солідарності, самовизначенням. Соціологія вивчає функції, типи, рівні розвитку, згуртованість, структуру трудового колективу.

Відомі такі основні функції трудового колективу:

· виробничо-економічна, або цільова, заради якої і створюється колектив;

· соціальна, що полягає в задоволенні потреб членів колективу (забезпечення матеріальними благами, створення умов для підвищення кваліфікації, розвитку й використання професійних здібностей, організація відпочинку тощо);

· духовно-інтегративна, що полягає в мотивації трудової поведінки, розвитку й соціалізації особистості, згуртуванні колективу.

Трудові колективи поділяються на типи за такими критеріями:

· організаційними зв’язками, що мають три рівні: основний колектив (вищого рівня), суміжний (середнього рівня) і первинний (нижчого рівня);

· стадіями розвитку — колектив, що формується, і зрілий колектив;

· величиною — великі, середні та малі колективи.

Важливою соціальною характеристикою є згуртованість колективу, яка полягає в єдності поведінки його членів, що ґрунтується на спільності інтересів, цінностей і норм поведінки. Єдність трудової поведінки означає узгодженість дій членів колективу під час реалізації спільних цілей і завдань. Однією з основних умов згуртованості є наявність свободи дій, альтернативні можливості вибору працівниками тих чи тих варіантів трудової поведінки.

Соціологія вивчає такі основні проблеми функціонування і розвитку трудового колективу:

· формування колективів, адаптація працівників;

· забезпечення трудової мотивації;

· удосконалення структури колективів, їх згуртованість, розв’язання конфліктів;

· соціальне управління трудовими колективами;

· раціональність трудових переміщень.

Опануванню цього комплексу проблем соціологія праці надає найбільшого значення, бо саме в трудових колективах виникають соціально-трудові відносини, що являють предмет безпосереднього вивчення, зароджуються соціальні процеси, які у своєму розвитку сягають суспільного рівня.

З регулюванням соціально-трудових відносин зв’язана перш за все проблема мотивації праці. Нині в Україні мотиви змістовності, морального задоволення працею поступилися місцем мотивам забезпечення бодай мінімальних засобів до існування, актуалізувалися проблеми безробіття, соціальних конфліктів.

Соціально-трудові відносини, на відміну від функціонально-трудових, зумовлених поділом і кооперацією праці, виникають між працівником і соціальними групами колективу як відносини рівності й нерівності залежно від місця цих суб’єктів у процесі праці, їхнього досвіду, умінь, інтересів, специфіки трудової поведінки.

Соціально-трудові відносини характеризують комплекс аспектів (економічні, етичні, психологічні, правові, політичні, релігійні тощо) взаємозв’язків суб’єктів у процесах, зумовлених трудовою діяльністю.

Суб’єктами соціально-трудових відносин є наймані працівники чи їх профсоюзи, роботодавці, держава.

Найманий працівник укладає договір з роботодавцем — представником підприємства, громадської організації чи держави.

Роботодавець може бути і не бути власником засобів виробництва. Керівник державного підприємства одночасно є роботодавцем і найманим працівником у держави, яка в даному разі володіє засобами виробництва.

Професійні союзи захищають економічні інтереси суб’єктів певних сфер діяльності: забезпечують зайнятість, відповідні виробничі умови оплати праці тощо.

Держава є законодавцем, захисником прав громадян і організацій, роботодавцем-посередником і арбітром під час трудових спорів.

Соціологія вивчає проблеми співвідношення питомої ваги різних категорій працівників, формування їхніх соціальних відмінностей (чому існують підприємці, менеджери, робітники? чому з’являються безробітні? чому окремі соціальні групи трудового колективу мають різні інтереси?).

Соціально-трудові відносини виникають на певних рівнях взаємозв’язків між суб’єктами:

· найманий працівник — найманий працівник;

· найманий працівник — роботодавець;

· профсоюз — роботодавець;

· роботодавець — держава;

· найманий працівник — держава тощо.

Суб’єкти праці відрізняються за своїм соціальним станом, мають неоднакові кваліфікацію, досвід, рівень і джерела доходів.

Виконуючи трудові функції, суб’єкти взаємодіють, вступають у відносини один з одним, і саме праця є тією первинною категорією, яка відбиває всю різноманітність суспільних явищ і процесів, що виникають на тлі цих взаємодій. Суспільна праця, змінюючи соціальне становище різних груп працівників, їхні соціальні якості, є загальною базою, витоком усіх соціальних явищ.

Соціологія праці досліджує взаємовідносини людей і соціальних груп у трудових організаціях. Передусім аналізуються проблеми, зумовлені відмінностями суб’єктів трудових відносин за такими ознаками, як стать, вік, професія, кваліфікація, освіта, виховання, ставлення до праці, місце в ієрархії трудової організації, майновий стан, політична орієнтація тощо.


2. Сутність соціального контролю, його призначення

Соціальний контрол