Філософія. Екзаменаційні питання

1. Світогляд: формування, структура та функції.

2. Визначення філософії як особливої системи наукового пізнання.

3. Предмет та проблеми філософії як науки.

4. Функції філософії. її місце в духовному житті суспільства.

5. Характеристика особливостей давньоіндійської філософії.

6. Характеристика основних шкіл китайської філософії.

7. Натуралізм давньогрецької філософії.

8. Філософські погляди софістів.

9. Сократ та його вчення.

10. Вчення про ідеї Платона.

11. Філософські погляди Аристотеля.

12. Загальна характеристика основних філософських вчень доби еллінізму

13. Основні етапи та принципи формування середньовічної філософії.

14. Філософські погляди Аврелія Августина.

15. Боротьба номіналізму та реалізму в середньовічній філософії.

16. Фома Аквінський - систематизатор середньовічної філософії.

17. Філософія Високого Відродження.

18. Філософські погляди Миколи Кузанського.

19. Вчення Джордано Бруно про природу.

20. Філософські погляди Френсіса Бекона.

21. Дуалістична філософія Декарта.

22. Філософські ідеї Б. Спінози.

23. Монадологія Готфріда Лейбніца.

24. Теорія пізнання Джона Локка.

25. Суб'єктивний ідеалізм Джорджа Берклі.

26. Агностицизм Девіда Юма.

27. Характеристика поглядів філософів доби Просвітництва.

28. Основні риси філософської системи Іммануїла Канта.

29. Вчення Канта про пізнання.

30. Вчення Гегеля про буття.

31. Діалектичне вчення Гегеля.

32. Антропологічний матеріалізм Людвіга Фейєрбаха.

33. Марксистське вчення про теорію пізнання.

34. „Філософія життя" - погляди основних представників.

35. Вчення про Надлюдину Фрідріха Ніцше.

36. Основні ідеї філософської антропології.

37. Характеристика прагматичної школи філософії.

38. Основні риси філософії екзистенціалізму.

39. Розвиток основних ідей психоаналізу.

40. Філософія глобальних проблем як новий напрямок сучасної філософії.

41. Вихідні принципи категорії „буття".

42. Визначення категорії „матерія".

43. Простір та час як основні форми буття матерії.

44. Природні, соціальні та духовні виміри людського буття.

45. Проблема смерті та безсмертя людини.

46. Філософія про сенс людського життя.

47. Свідомість - її основні види та функції.

48. Природа людського знання. Знання, досвід, віра.

49. Пізнання. Емпіричний і теоретичний рівні пізнання та їх методи.

50. Роль практики в пізнанні.

51. Структура творчого процесу в пізнанні. Творчість та інтуїція.

52. Проблема істини в філософії та науці.

53. Основні підходи до розуміння суспільства.

54. Цінності в структурі світогляду особистості.

55. Проблема культури: сутність та функції.

56. Культура та цивілізація.

57. Сім'я, її соціальні функції та роль у житті особистості.

58. Природа. Проблеми екології в сучасних умовах та їх вплив на життя людини.

59. Політика як соціальне явище.

60. Проблема спрямованості історичного розвитку.

Список використаної літератури.


1. Світогляд: формування, структура та функції

Світогляд - це «система поглядів, звернених на об'єктивний світ і місце людини в ньому, на ставлення людини до довколишньої дійсності та самої себе, а також зумовлені цими поглядами основні життєві позиції людей, їхні переконання, ідеали, принципи пізнання й діяльності, ціннісні орієнтації». [4, с. 7]

Основу світогляду формують погляди, що створюють узагальнену картину світу (природи й суспільства), визначають місце і роль людини в ньому, фіксують норми поведінки та цінності життя, вказують життєві орієнтири.

У світогляді акумулюються найрізноманітніші знання про світ і людину. Але не кожне, навіть перевірене наукою знання, є складовою світогляду. Специфіка світогляду в тому, що у ньому створюється не якась узагальнена модель дійсності і буття в ній людини, а головним чином осмислюється сукупність відношень «людина— світ». Причому характер цих відношень розкривається з погляду історично визначених соціально-культурних потреб, інтересів, ідеалів і цінностей.

У будь-якій своїй історичній формі світоглядні уявлення мають відповісти на основне питання — питання про призначення людини, тобто про те, якими є цілі, цінності та способи справжнього людського буття.

Світогляд — це форма суспільної самосвідомості людини. У ньому відбувається осмислення й оцінка світу і місця в ньому людини, її ставлення до навколишньої реальності та самої себе.

Таким чином, світогляд як відображення людського буття у світі є формою суспільного самоусвідомлення людини та духовно-практичним його засвоєнням. Духовно-практичним, бо аксеологічний аспект (ставлення до світу та своєї життєдіяльності через уявлення про сенс життя) є домінуючим.

2. Визначення філософії як особливої системи наукового пізнання

Філософія постає безумовно своєрідною, особливою формою людського світоосмислення, формою, яка не дублює інші напрями та форми інтелектуальної діяльності. Вона сприяє людському розумовому розвитку та життєвлаштуванню, постаючи та лишаючись при цьому суто людською справою і до певної міри покажчиком того, чого саме досягла людина на певний момент свого історичного самоздійснення.

Отже, філософія покликана тримати весь час у полі уваги та у актуальному стані всі основні виявлення людини як людини.

Саме тому Р. Декарт був правий, коли стверджував, що лише філософія відрізняє нас від дикунів. Зазначений момент історичного буття філософії виявляється досить важливим з огляду на те, що філософія завжди вписана у певне соціальне життя, функціонує в ньому і певним чином намагається на нього впливати (використовуючи наявний арсенал своїх засобів). Це значить, що філософія має свою активно дійову, практичну сторону, проте не в тому сенсі, що вона стає якоюсь виробничою діяльністю, а в тому, що вона намагається втілюватись у реальні процеси життя.

Через це філософію завжди треба розглядати не лише в аспекті вічного, характерного для людини завжди, айв аспекті конкретних окреслень. І коли ми сьогодні, наприклад, використовуємо здобутки античної філософії, ми повинні розуміти, що це наше саме сьогоднішнє її бачення, а не власне антична філософія, як органічна частина давньої цивілізації.

Справа філософії радше полягає у тому, щоб чітко з'ясувати те, якими вже проявили себе людина та її дійсність як історично, так і в їх інтелектуальних осмисленнях. Через це філософія постає перед нами формою випробовування буттєвих спроможностей людини; вона засвідчує той стан самоосвідчень людського єства, якого останнє спромоглося реально досягнути.

3. Предмет та проблеми філософії як науки

Виконуючи цю справу, філософія водночас вибудовує "стартовий майданчик " для руху у майбутнє, даючи до того ж людині дещо на зразок "топографії" людського універсуму, тобто допомагає людині зорієнтуватися у власній реальності та отримати певні інтелектуальні інструменти для подальшого життя і діяльності.

Означена "широта" предмету та завдань філософії дозволяє зрозуміти наступні особливості предмету філософії:

Зазначені особливості предмету філософії змушують нас не стільки прагнути дати їй одне єдине визначення, скільки спробувати окреслити характерні риси філософського мислення, які дозволять нам побачити внутрішню особливість його самоздійснення. Спираючись на численні існуючі визначення філософії, можна виділити такі найперші риси філософського мислення[5, c. 34-35].

4. Функції філософії, її місце в духовному житті суспільства

Оскільки філософія покликана перш за все надати людині найперші орієнтири для її життєвого самовизначення, то структура філософського знання визначається виділенням тих сфер реальності, спираючись на які людина (і філософія) може такого роду орієнтири виділити, позначити та дослідити. Відповідно до цих сфер формуються і основні філософські дисципліни або основні розділи філософії.

На основі осмислення природи, світу виникають та формуються онтологія, натурфілософія, космологія (або космогонія).

Філософія як сфера духовної культури виконує певні функції.

З огляду на окреслений вище поліфонічний характер філософського знання у філософії за весь час її історії було вироблено багато різноманітних теорій, вчень, концепцій, поглядів. Тому в історії філософії існує велика кількість різних філософських позицій майже щодо кожного її суттєвого питання. Всі ці позиції поступово будуть окреслюватись в подальших темах посібника, але зараз варто відзначити ті найперші з них, які випливають із наведеної структури філософського знання. Так, якщо у філософії робиться наголос на вирішальні ролі онтології для всіх філософських вирішень, то така позиція визначається як онтологізм. Якщо вирішального значення надають проблемам пізнання, то це буде характеризувати позицію гносеологізму. При наполяганні на тому, що всі теми філософських міркувань мають своїм джерелом людину, окреслюється позиція, що називається антропологізм (її різновид - персоналізм). Ті філософські теорії, в яких доводиться провідна роль суспільства та суспільного життя щодо