Етнографічна діяльність П. Чубинського

Вступ.

1. Біографічні дані П.Чубинського.

2. Етнографічна діяльність і спадщина П.Чубинського.

Висновки.

Список використаної літератури.


Вступ

Постать Павла Чубинського посідає визначне місце в історії розвитку української етнологічної науки XIX ст. Широкому загалові він відомий як етнолог, фольклорист, поет, автор українського гімну. Окрім того, Павло Платонович — юрист, соціолог, перекладач, режисер, педагог, видатний громадський діяч, невтомній енергії якого українська наука завдячує виданням капітальних "Праць етнографічно-статистичної експедиції у Західно-Руський край" та заснуванням Південно-Західного відділу Російського Географічного Товариства — предтечі української академії наук. За визначенням його сучасника й однодумця Хведора Вовка: "Заслуги його такі значимі, що їх вистачило б на кількох професійних учених".

Павло Чубинський працював у надзвичайно складних умовах переслідування царським урядом української культури і за своє недовге життя встиг зробити стільки, що, за висловом його друга і співробітника Федора Вовка, його заслуг вистачило б і на декількох професіональних учених. Один лише вірш «Ще не вмерла Україна» зробив його ім’я безсмертним навіки.

Павло Чубинський відомий в науковому світі як етнограф - фолькльорист та автор гімну "Ще не вмерла Україна". А як географ - краєзнавець - маловідомий. Діяльність його тісно пов'язана з Російським географічним товариством, яке в той час відігравало значну роль в науково - культурному житті Росії.


1. Біографічні дані П.Чубинського

Павло Платонович Чубинський народився 27 січня 1839 року в містечку Бориспіль у небагатій дворянській родині. Закінчивши Другу київську гімназію, П. Чубинський вступив на юридичний факультет Петербурзького університету. Брав активну участь у діяльності української громади в Петербурзі, осередком якої стала редакція журналу "Основа", де працювали Т. Шевченко, П. Куліш, М. Костомаров.

У цей період П. Чубинський починає вивчати життя та побут, багату фольклорну спадщину українців, збирає матеріал для дисертації, публікує перші наукові дослідження ("Погуковщина", "Из Борисполя", "Несколько слов об обычае и о значении сказок, пословиц, песен для криминалиста" тощо).

Після участі Павла Платоновича у панахиді за вбитими під час варшавської патріотичної маніфестації та промови, яку він мав виголосити на могилі Кобзаря (опублікована в "Основі"), адміністрація Петербурзького університету визнала його неблагонадійним і виключила з університету.

П. Чубинський повернувся в Україну, жив у свого товариша на Чернігівщині. Тут він працював над дисертацією "Очерк юридических обычаев и понятий в Малороссии"3, яку блискуче захистив і здобув ступінь кандидата правознавства, а через вісім років отримав за неї срібну медаль Російського Географічного Товариства (далі — РГТ).

Повернувшись до Борисполя, вчителював у київському приватному жіночому пансіоні пані Ленц, продовжував дослідження в галузі народної культури, видав низку публікацій у часописі "Основа", надрукував перші поетичні твори. Через кілька років під псевдонімом "Павлусь" вийшла друком поетична збірка Павла Платоновича "Сопілка". У ній переважають фольклорні мотиви, що наближає її до народнопісенної творчості. Також вміщені переклади Б. Байрона, Г. Гейне, Ф. Рюкерта [7, c. 91].

У цей період (1861—1862 pp.) П. Чубинський мандрував Переяславщиною, спілкувався з селянами, надавав їм юридичні консультації. У липні 1862 р. разом з братами Синьогубами, Д. Богдановим та І. Касяненком здійснив подорож на могилу Шевченка, де виголосив промову. А у вересні 1862 р. написав пісню "Ще не вмерла України і слава, і воля", яка згодом стала гімном України6.

Все це, а також донос сусіда Чубинських поміщика Ф. Трепова про нібито підбурювання селян проти влади та зібрання таємного гуртка українофілів дало підстави петербурзькій слідчій комісії арештувати П. Чубинського та заслати його до Архангельської губернії. Друзі попереджали його про арешт і радили емігрувати, але Павло Платонович рішуче відмовився. "Він сказав, що не хоче ховатися, а з іншого боку — не відчуває за собою ніякого злочину, тому сподівається, що із заслання через якийсь час вдасться звільнитися, еміграція ж, ймовірно, буде вічною".

Архангельське заслання П. Чубинського тривало довгих сім років (1862-1869). Спочатку він перебував у місті Шенкурську — на півдорозі між Архангельськом і Вологдою. Наприкінці листопада 1862 р. він прибув до Архангельська, де відбулася його зустріч з губернатором краю М. Арандаренком. Останній, переконавшись у порядності й професіоналізмі П. Чубинського, призначив його слідчим суду міста Пінега.

Після того, як губернатором краю став М. Гартинг, П. Чубинського було переведено до Архангельська на посаду секретаря статистичного комітету, а невдовзі його призначили чиновником з особливих доручень при губернаторові. Ця посада дала можливість молодому дослідникові ознайомитися з Північним краєм. Згодом П. Чубинський став опікуватися будинками для сиріт і бездомних, редагувати місцеву газету "Архангельские губернские ведомости [10, c. 10].


2. Етнографічна діяльність і спадщина П.Чубинського

Працюючи в статистичному комітеті, Павло Платонович розробив та опублікував програми для збирання статистичних даних, склав програми з фольклористики, етнографії, промислів та ремесел, звичаєвого права тощо. У цей час він досліджує історичне та економічне минуле краю за архівними джерелами, займається науковою систематизацією статистичних даних, детальним дослідженням та описом Архангельської губернії.

1865 року П. Чубинський став одним із організаторів вшанування пам'яті М. Ломоносова з нагоди століття від дня смерті видатного вченого. Він ініціював відкриття на батьківщині вченого Ломоносівської школи, будівництво якої було здійснене за народні кошти. Було також порушене клопотання про встановлення Ломоносівської премії в архангельській гімназії8.

Взагалі ж спектр зацікавлень Павла Платоновича був досить широким: вивчення соляного, рибного промислів, торгівлі поморів з Норвегією, морського суднобудівництва, стану сплаву товарів річкою Юг, обробки щетини, смолокурного промислу, страхування суден та вантажів, діяльності Північно-Двінського теплоходного товариства, завдань і шляхів поширення освіти серед місцевого населення тощо. Низка його публікацій на цю тематику була вміщена в "Архангельських губернских ведомостях" за 1867—1868 pp. та "Отчетах о деятельности Архангельского статистического комитета" (1866). Чималий внесок був також зроблений ним у вивчення матеріальної культури, побуту та фольклорних особливостей карельського народу та лопарів.

Займався учений і розробкою проектів поліпшення економічного стану губернії — висловлював думку про необхідність побудови судноходних каналів, а також каналу, який би міг з'єднати Біле море з Балтикою. Його пропозиція побудувати залізницю, яка б з'єднала Північну Двину з В'яткою, була зреалізована через тридцять років.

Діяльність П. Чубинського в статистичному комітеті була помічена Імператорським Вільним економічним та Російським географічним товариствами. Йому доручили дослідити стан хлібного і лляного виробництва і торгівлі в Північному краї. Для виконання цього доручення вчений об'їздив Архангельську, Вологодську, В'ятську і, можливо, Пермську губернії. Незважаючи на стислий термін, — лише п ять місяців, П. Чубинський успішно виконав доручення. Його звіт "О состоянии хлебной торговли в северном регионе" вийшов друком 1868 року на трьохстах сторінках. У звіті розглядається не лише питання про хлібну торгівлю, а й проблема вирощування злаків на півночі, наводяться статистичні дані. Дещо пізніше був виданий і "Отчет о льноводстве, льняном производстве, льняной торговле в Северном районе" [8, c. 21-22].

Після розгляду в РГТ звіту П. Чубинського, автора запросили до Петербурга для отримання від нього деяких пояснень. За клопотанням керівництва РГТ, П. Чубинський прибув до Петербурга, де доповів про реалії російської півночі. А взимку 1869 року за сприяння П. Семенова-Тянь-Шанського з нього був знятий поліційний нагляд і дано дозвіл на "повсеместное жительство" на території усієї Російської імперії, крім Архангельської губернії.

Важливе значення діяльності П. Чубинського на Півночі у роки заслання неодноразово відзначалося і його сучасниками, і дослідниками пізнішого часу. Та й сам учений цілком усвідомлював вагу своїх праць для російської науки. В одному із своїх листів він зазначав, що сім років невтомно працював на Півночі й довів свою любов до російського народу.

У березні 1869 р. П. Чубинський повернувся в Україну. Його наукова діяльність в Архангельській губернії не лишилася непоміченою й принесла йому славу талановитого дослідника Російської Півночі. За визначний організаторський та науковий талант Павло Платонович був обраний членом-кореспондентом Імператорського Вільного економічного Товариства, членом-співробітником, а згодом дійсним членом РГТ (1869), московського Товариства сільського господарства, дійсним членом Товариства любителів пр