Функції системності в науці: світоглядна, евристична, пояснювальна, методологічна, прогностична

Вступ.

1. Основні напрямки системності в науці та функції системності.

2. Системні закони і їхня роль у пізнанні.

3. Принципи системності в управлінні організацією.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

У процесі вивчення системного аналізу важливо передусім проаналізувати причини і фактори, що зумовили можливість його становлення й розвитку як універсальної наукової методології, зрозуміти роль і місце системного аналізу в сучасних галузях наукових знань, у різних сферах практичної діяльності, а також виявити міру його впливу на розвиток суспільства.

Необхідність такого підходу обумовлена видатними досягненнями ХХ століття, зокрема освоєнням космосу; розробкою й масовим впровадженням обчислювальної техніки, інформаційних технологій і світової мережі Інтернет; швидким розвитком і широким застосуванням авіації; дослідженням ядерних процесів, освоєнням і розвитком атомної енергетики. Стрімкий розвиток наукомістких технологій і технічного оснащення в різних галузях виробництва й обслуговування, включаючи медицину, фармакологію, генну інженерію, низка інших найбільших досягнень науково-технічного прогресу увійшли в історію цивілізації як результат погодженої взаємодії науки, освіти і промисловості.

В усі ці досягнення зробили свій вагомий внесок різні науки, які охоплюють багато галузей знань і різні історичні періоди. Це були науки, що зародилися у Стародавньому світі, і науки, формування яких почалося лише у ХХ столітті. До останніх поряд з іншими новітніми напрямами, такими як кібернетика, дослідження операцій, загальна теорія систем, системотехніка, теорія прийняття рішень, теорія оптимізації, належить і системний аналіз.

Слід також зазначити, що системне мислення стає найважливішим фактором досягнення успіху в різних сферах практичної діяльності.

Зазначені обставини зумовлюють необхідність і доцільність розгляду історії, тенденцій і перспектив розвитку методології системного аналізу і системних досліджень. Подібний огляд доцільно здійснювати з урахуванням таких важливих складових розвитку цієї методології:

¨ становлення і розвиток ідей системності як засад системного мислення;

¨ розвиток системного уявлення про об’єкти дослідження;

¨ розвиток засобів і методів розв’язання практичних системних задач.

Слід зазначити, що така обмежена кількість розглянутих наукових напрямів системних досліджень та їх досить загальні формулювання обумовлено нечіткими межами системних досліджень, розмитістю визначень таких основних понять, як системні дослідження, системний підхід, системний аналіз, системне мислення.

Перелічені напрями розвитку системного аналізу є взаємозалежними і такими, що відображають різні аспекти загального процесу системних досліджень, хоча з’явилися вони не одночасно, а їхні взаємозв’язок і взаємозалежність проявилися, власне кажучи, лише у другій половині ХХ століття, у процесі розв’язання практичних системних задач.

1. Основні напрямки системності в науці та функції системності

Системна методологія містить у собі системний підхід як принцип пізнання й практики, метод діяльності, теорію. Маючи винятково більший потенціал, вона знаходить широке застосування в сучасній науці (природні, технічні, суспільні науки, науки про людину).

У цей час відбувається інтенсивна інтеграція наук, що вивчають об'єкти різної природи, але методологічні підходи, що використовують загальні, методи й навіть методичні прийоми. Це підкреслює В. П. Кохановський: “Один з найважливіших шляхів взаємодії наук - це взаємообмін методами й прийомами дослідження, тобто застосування методів одних наук в інших” [5, с. 96].

Системний підхід - специфічна реакція на бурхливий і тривалий процес диференціації в науці, що привів до виникнення величезної кількості несхожих одна на іншу наук. Це те, що поєднує окремі науки в єдину науку, форма методологічної інтеграції сучасної науки. Відкриття, що відбуваються в ньому, у рамках конкретних наук досить швидко стають надбанням всієї науки. Системний підхід - єдність методологічної інтеграції й диференціації при домінуванні тенденції об'єднання, збирання методологічного комплексу.

При цьому він виконує самі різноманітні функції в науці. Найбільш важливими серед них виступають світоглядна, евристична, пояснююча, методологічна й прогностична функції (табл. 1).

Нині неможливо представити жодного вченого, що не відрізнявся б системним світоглядом. Системний світогляд забезпечує інтелектуальні й соціально-психологічні передумови для пізнання. Дивно, але вже до пізнавального акту вчений завдяки своєму світогляду споконвічно забезпечує собі успіх у збагненні істинності об'єкта, тому що він підходить до йому як до системи.

Перелічимо найбільш важливі проблеми системного світогляду сучасних фахівців:

• недостатня глибина системних поглядів, що виражається в тім, що фахівець володіє навіть не науковим, а повсякденним детерміністським розумінням природи систем;

• низька ерудиція в сфері системних ідей, незнання досягнень системності у своїй галузі й науці взагалі;

• неметодологічність системного світогляду, коли системні знання фахівець не може застосувати як метод пізнавальної й практичної діяльності. У практиці наукових досліджень системний підхід коштовний не тільки парадигмальністю, але й методологічністю, тобто використанням його не стільки як способу подання миру, а як методу його пізнання. У цьому й укладається його методологічна функція, коли системність у пізнавальному процесі працює як принцип, метод і теорія;

• розрив між філософським, загальнотеоретичним і математико - кібернетичним розумінням систем. Як правило, фахівець, що знає філософію систем, не володіє через свою гуманітарну підготовку кібернетикою й математикою систем, а фахівці технічного профілю не піднімаються до рівня загальносистемних ідей [6, c. 303-304].

Варто підкреслити, що в практиці наукових досліджень спостерігається швидкий ріст культури системних досліджень, що включає в себе не тільки знання із загальної теорії систем, але й інструментальне володіння системним підходом, системним аналізом. Якщо ще кілька років назад згадування в статті слова “система” і трактування його в змісті комплексності робило публікацію системної, то нині досить широко використовуються структурний, функціональний, структурно-функціональний, системно-логічний і інший підходи, виробляється специфіка застосування системних ідей у різних сферах практичної діяльності: бізнесі, державному керуванні, соціальному захисті, культурі й т.д. Важливе призначення системного підходу укладається в пізнанні, в одержанні істини, тобто знання, що відповідає своєму предмету, збігається з ним. Особливість її в системному дослідженні укладається в поданні цілісної, універсальної й багатомірної картини дійсності.

Евристика являє собою сферу наукового знання, ціль якої — відкриття нового в науці, техніку й інших сферах життя; полегшує й спрощує рішення пізнавальних, конструкторських, практичних завдань. Вона опирається на методи теорії пізнання, синтезу знання й дослідження несвідомого: натхнення, інсайту, осяяння, медитації, “мозкового штурму”, стикається із творчістю, досліджує його механізми, спонукання в реальній діяльності.

Розглянемо евристичну функцію системного підходу. Насамперед, відзначимо, що він виступає міжгалузевим евристичним методом, тобто широко застосовується у всіх галузях науки й практичної діяльності. Для методу властиві висока гнучкість і здатність пристосовуватися до накопиченого в тій або іншій науці знанню й дослідницькій традиції. До того ж він є раціональним евристичним методом, що не тільки сприяє осяянню, інсайту, але й дозволяє побудувати технологію отримання нового знання й представити його в найбільш зручній системній формі. Евристична роль системного підходу нерідко укладається в тім, що він дає можливість убачати пробіли в знаннях про даний об'єкт, виявляти їхню неповноту, визначати завдання наукових досліджень, в окремих випадках (шляхом інтерполяції й екстраполяції) пророкувати властивості відсутніх частин опису. Так, якщо дослідник визначив системні характеристики якогось об'єкта, те далі системний підхід від нього вимагає аналізу структури й функцій системи. Коштує тільки дослідникові взяти на озброєння системний підхід і застосувати яку-небудь його тридцятилітній, як неминуче починає розгортатися його цілісна й різноманітна логіка, виникають питання до об'єкта як до системи, які не можна залишити без відповіді [6, c. 305].

Системне мислення виступає потужним джерелом гіпотез - припущень про ті або інші сторони, властивості, зв'язках об'єктів. Саме гіпотетичне знання про системи є дуже різноманітним. Дослідник може висунути відносно прості гіпотези про границі, склад, структуру, організації, функціях, особливос