Ефективність управління інноваційними процесами

В умовах динамічного розвитку інноваційних процесів особливого значення набувають проблеми оцінки ефективності управління ними. Вони привертають увагу багатьох вітчизняних вчених1. Проте низка питань стосовно оцінки ефективності системи управління інноваційною діяльністю в аграрному виробництві залишається недостатньо дослідженою і потребує поглибленого вивчення.

Мета статті передбачає аналіз особливостей та основних аспектів оцінки ефективності управління інноваційними процесами в агровиробництві.

Ефективність інноваційного процесу характеризується технологічною, економічною, соціальною й екологічною ефективністю, кожна з яких має свою систему оцінювальних показників.

Стратегія управління ефективністю інноваційного процесу базується на теорії його життєвого циклу, згідно з якою процес являє собою Б-подібну образну криву з точки зору співвідношення «витрати — результати» (рис.).

Чим більша крутизна Б-подібної кривої, тим результативнішим є процес. Таким чином, характеризуючи місцезнаходження на кривій витрат і результатів, можна говорити про результативність інноваційного процесу. На рисунку позначено: А — період часу створення та поширення інновацій; Б — період часу ефективного використання інновацій; С — період часу спаду попиту на кінцеву продукцію.

У періоди А і С темпи зростання витрат перевищують темпи зростання результатів. У період Б результат росте швидше витрат.

Стратегія управління ефективністю інноваційного процесу полягає в оптимізації Б-подібної кривої. Оптимальною Б-подібна крива буде при максимальному скороченні періоду А і максимальному подовженні періоду Б. Оптимальна стратегія управління виявляється також у прогнозі настання періоду С з тим, щоб до цього моменту вже вивести на ринок нову інноваційну продукцію.

Б-подібні криві показують зростання з обмеженнями, зокрема, під впливом абсолютних або відносних меж, небагато з яких відомі заздалегідь. Крива проходить точку перегину, після якої зростання сповільнюється. Це означає зменшення віддачі від наступних зусиль щодо технічних можливостей, а часто й стосовно комерційної чи іншого роду корисності.

Інновація може мати високий науково-технічний рівень і бути неконкурентоспроможною, тому що досягнутий рівень параметрів інновацій більшості споживачам може здаватися просто непотрібним у даний момент часу.

Поняття ефективності управління інноваційним процесом багато в чому збігається з поняттям ефективності інноваційного процесу. Поняття ефективності управління інноваційним процесом слід розглядати через поняття управлінський потенціал - сукупність усіх ресурсів, які мають учасники інноваційного процесу і які використовують в системі управління.

9

Загальна схема економічної ефективності інноваційного процесу

Управлінський потенціал може набувати інтелектуальної і матеріальної форм:

- витрати на управлінську діяльність, що визначаються змістом , організацією, технологією й обсягом робіт щодо реалізації відповідних функцій управління;

- характеру управлінської праці по етапах інноваційного процесу;

- професійності управлінських дій фахівців при здійсненні інноваційного процесу і досягненні його цілей, реалізації цілей та інтересів суб´єктів діяльності інноваційного процесу.

Ефективність системи управління є складовою частиною ефективності інноваційного процесу.

Сукупні результати управлінських рішень, співвіднесені з витратами на підготовку і реалізацію управлінських рішень, є змістом економічної ефективності як економічної, а отже — і управлінської категорії.

Ефективність управління формується під впливом низки чинників, який можна класифікувати за такими ознаками :

- за змістом — правові , організаційні , економічні ;

- за масштабом — загальнонаціональні, галузеві, на рівні суб´єктів господарювання;

- за формою впливу — прямі й непрямі ;

- за часом впливу — ті , що діють нетривалий час, і ті , вплив яких продовжується протягом тривалого часу;

- за ступенем формалізації — формалізовані та неформалізовані ;

- за характером впливу — інтенсивні й екстенсивні .

Кожний з перелічених чинників може впливати на систему управління як окремо, так і в сукупності з іншими. При спільному позитивному впливі вони забезпечують істотне підвищення результативності управління, що має стати об´єктом постійної управлінської діяльності на всіх етапах інноваційного процесу.

Ефективне функціонування системи управління інноваційним процесом припускає, що кожний її елемент (організаційна структура, кадри, методи і процеси управління, документообіг тощо) відповідає специфічним вимогам, а також тим елементам системи, у безпосередній залежності від яких він знаходиться.

У загальному вигляді ефективність управлінської діяльності може обчислюватися за формулою:

Е=P/В

де Е — ефективність управлінської діяльності;

Р — сукупний результат функціонування системи управління;

В — сукупні витрати на управлінську діяльність.

Застосування даного підходу вимагає, насамперед, визначення першої, результатної складової ефективності управління, тобто із сукупних результатів цієї діяльності. Однак виділити його в чистому вигляді не завжди можливо. Найбільш доцільно визначати результати за етапами й операціями інноваційного процесу.

На етапі створення інновацій, при патентних і пошукових дослідженнях може формуватися база даних, що буде реалізована менеджерами організаційної структури управління як науково-технічна продукція.

Реалізація виключних прав у формі ліцензійних договорів (невиняткова ліцензія) дозволить розробнику одержати економічний результат - дохід.

На етапі поширення інновацій результатом є «ноу-хау». Вибір менеджерами інноваційного процесу оптимальних джерел фінансування також можна представити як фінансовий результат, а саме при застосуванні опціонів, оптимізації ціни джерел позикового капіталу й інших фінансових операцій.

На етапі освоєння інновацій результати роботи менеджерів інноваційного процесу також можуть бути ідентифіковані конкретними фінансовими результатами. До цих результатів у вартісному вираженні можна віднести: вибір економічно доцільних постачальників різних ресурсів, термінів і форм оплати цих ресурсів; форми реалізації кінцевої продукції; державні контракти; ф´ючерсні контракти, аукціони тощо; підвищення ціни продукції за рахунок її якості.

Підвищення ефективності системи управління здійснюється введенням змін в операції інноваційного процесу, що підвищують ефективність використання ресурсів. Цими ресурсами є трудові ресурси, матеріально-технічні засоби, устаткування, капітал, інтелектуальна власність і час.

Зміна ефективності використання ресурсів виміряється:

  • зменшенням чи збільшенням потреби в ресурсах без відповідної зміни в обсязі вартості продукції і прибутку;
  • збільшенням і зменшенням впливу ризиків.

У подальшому витрати і результати діяльності служби управління підсумовують по етапах і періодах ведення інноваційного процесу. Напрями формування результатів системи управління інноваційним процесом наведено в таблиці.

Формування результатів системи управління інноваційним процесом

Результати діяльності системи управління

Суб´єкти інноваційного процесу

Наукові і технічні організації

Інформаційно-консультаційні (дорадчі) служби

Аграрні підприємства

Реалізація баз даних та інформації

+

+

-

Реалізація виключних прав на науково-технічну продукцію (ліцензійні договори - збір роялті)

+

+

-

Реалізації секретів виробництва (ноу - хау)

+

+

-

Вибір економічно доцільних постачальників матеріально-технічних ресурсів, машин, устаткування

+

+

+

Форми реалізації кінцевої продукції: державні контракти, аукціони і т.д.

-

-

+

Формування ціни на кінцеву продукцію з урахуванням її якості

-

+

+

Оцінка джерел позикового капіталу

-

+

+

Організація реклами, виставок, демонстраційних об´єктів, семінарів

+

+

+

Підвищення ефективності використання трудових матеріально-технічних ресурсів

+

+

+

Опосередкований показник економічної ефективності системи управління інноваційним процесом характеризує співвідношення кінцевих економічних показників інноваційного процесу — сукупного прибутку, обсягу виробництва до сукупних витрат на управління:

Е cy = П/В

де Еcy — показник ефективності системи управління;

П — сукупний прибуток від освоєння інноваційного процесу;

В — сукупні витрати на управлінську діяльність інноваційним процесом.

Другим додатковим показником ефективності системи управління є показник, що характеризує співвідношення будь-якого кінцевого показника економічної ефективності інноваційного процесу до чисельності працівників служби управління.

Еу =П / Чу

де Еу — показник ефективності системи управління;

П — сукупний прибуток від освоєння інноваційного проекту;

Чу — чисельність управлінського персоналу.

При оцінці ефективності системи управління інноваційним процесом можуть бути використані показники:

  • частка управлінського персоналу в загальній чисельності працівників;
  • частка витрат на оплату праці управлінських працівників у загальному обсязі заробітної плати;
  • частка витрат на управління в загальних витратах на здійснення інноваційного процесу.

Управлінські рішення дозволяють знизити операційні (постійні) витрати, тобто знизити собівартість кінцевої продукції, і в остаточному підсумку збільшити прибуток.

Великі можливості щодо підвищення як ефективності інноваційного процесу, так і ефективності системи управління криються у своєчасному продажу деяких активів і купівлі необхідних активів для проведення дослідницьких робіт.

Служба управління процесом повинна кваліфіковано відстежувати формування і витрачання бюджетних фінансових засобів, власного і позикового капіталу, а також оптимальне їхнє співвідношення. Економічний ефект управлінських рішень визначеного виду діяльності, операції або етапу інноваційного процесу розраховують за формулою:

Еупр =( ∆Rt -∆Зt),

де Еупр — економічний ефект, що досягається на і-му кроці розрахунку; ∆Rt — приріст результатів від управлінських рішень порівняно з планом чи аналогом;

∆Зt — приріст (зниження) витрат від управлінських рішень порівняно з планом чи аналогом.

Сукупний економічний ефект визначається як сума економічних ефектів від усіх управлінських рішень по всіх етапах інноваційного процесу з приведенням до року розрахунку.

Найважливішим критерієм ефективності системи управління інноваційним процесом є конкурентоспроможність кінцевої товарної продукції, яка забезпечується в основному системою управління інноваційним процесом.

Схожі роботи
Регіональні масштаби внутрішньо-господарської аграрно-промислової інтеграції
Відомі кризові явища аграрної економіки 90-х років минулого століття, що проявилися у значній ціновій залежності......
Аграрний сектор України за умов становлення нової соціально-економічної системи — глобалізму
Україна як і кожна інша країна проходить період драматичних соціально-економічних трансформацій, без яких неможливе......
Надконцентрація агропромислового виробництва і земельних ресурсів та її наслідки
Характерною тенденцією розвитку світової економіки є підвищення концентрації як форми організації суспільного виробництва......
Демографічні проблеми формування кадрового потенціалу аграрних підприємств
The state, tendencies, problems of demographic constituent of forming of skilled potential of agrarian enterprises are considered...